Ухвалення Комітетом постійних представників Європейської Ради 5 жовтня позитивного рішення щодо надання безвізового режиму Грузії в Україні сприйняли як обнадійливий сигнал з Європи і для нашої країни. Ці надії підживлюють і коментарі європейських високопосадовців. Зокрема, єврокомісар з питань розширення і політики добросусідства Йоханнес Хан спрогнозував, що ситуація з просування процедури надання Україні безвізового режиму буде успішною, як і у випадку з Грузією. «Країни виконали всі умови, і я не чув про жодні проблеми ані з боку країн-членів ЄС, ані з боку парламентарів», - заявив Хан.

Проте не полишає відчуття, що проблеми можуть виникнути, бо виконання останньої умови надання Україні безвізового режиму постійно опиняється в зоні ризику.

Про це, а також про поступ нашої держави на шляху до Євросоюзу, кореспондент Укрінфому розмовляв з віце-прем'єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе.

НАМ ТРЕБА ЙТИ ДО ТОГО, ЩО ВСІ ГРОМАДЯНИ ДЕКЛАРУВАТИМУТЬ СВОЇ СТАТКИ

- Іванно Орестівно, наскільки на рішення щодо надання безвізу Україні можуть вплинути ініціативи народних депутатів частково закрити е-декларації від суспільства?

- По-перше, треба чітко розуміти, що це різні пропозиції.

- Але вони спрямовані на одне - обмеження доступу до інформації про статки посадовців.

- Ні, вони по-різному сформульовані. Я скажу про те, що пропонував пан Ігор Гринів. У діалозі на різних рівнях з європейськими партнерами ми неодноразово говорили, що, на жаль, криміногенна ситуація в Україні, як свідчить нещодавно оприлюднена МВС статистика, дуже непроста. А в пропозиціях Гриніва йшлося не про обмеження обсягів декларування, а про необхідний баланс, який не врахований у законі, між європейським правом на приватність та безпеку і підзвітністю. Тому доступ абсолютно всіх антикорупційних органів, які відповідно до законодавства мають на це мандат, залишався, але він обмежувався б для широкого загалу.

Підкреслю: в жодному разі там не йшлося про те, що хтось не показував би машини, яхти чи маєтки.

- Вибачте, але в цьому разі, по-перше, можливий «договорняк» між перевіряючими органами і декларантами, тобто закладається можливість корупції. А, по-друге, «європейське» право на приватність у частини посадовців забезпечується триметровими парканами, зазирнути за які суспільству давала можливість е-декларація.

- Але парканом приватність забезпечена, можливо, у тисячі посадовців. А ми говоримо про те, що цього року під дію цього закону підпадають приблизно 50 тис. посадовців і членів їхніх сімей, а наступного вже понад 400 тис.

Ухвалення Комітетом постійних представників Європейської Ради 5 жовтня позитивного рішення щодо надання безвізового режиму Грузії в Україні сприйняли як обнадійливий сигнал з Європи і для нашої країни. Ці надії підживлюють і коментарі європейських високопосадовців. Зокрема, єврокомісар з питань розширення і політики добросусідства Йоханнес Хан спрогнозував, що ситуація з просування процедури надання Україні безвізового режиму буде успішною, як і у випадку з Грузією. «Країни виконали всі умови, і я не чув про жодні проблеми ані з боку країн-членів ЄС, ані з боку парламентарів», - заявив Хан.

Проте не полишає відчуття, що проблеми можуть виникнути, бо виконання останньої умови надання Україні безвізового режиму постійно опиняється в зоні ризику.

Про це, а також про поступ нашої держави на шляху до Євросоюзу, кореспондент Укрінфому розмовляв з віце-прем'єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцадзе.

НАМ ТРЕБА ЙТИ ДО ТОГО, ЩО ВСІ ГРОМАДЯНИ ДЕКЛАРУВАТИМУТЬ СВОЇ СТАТКИ

- Іванно Орестівно, наскільки на рішення щодо надання безвізу Україні можуть вплинути ініціативи народних депутатів частково закрити е-декларації від суспільства?

- По-перше, треба чітко розуміти, що це різні пропозиції.

- Але вони спрямовані на одне - обмеження доступу до інформації про статки посадовців.

- Ні, вони по-різному сформульовані. Я скажу про те, що пропонував пан Ігор Гринів. У діалозі на різних рівнях з європейськими партнерами ми неодноразово говорили, що, на жаль, криміногенна ситуація в Україні, як свідчить нещодавно оприлюднена МВС статистика, дуже непроста. А в пропозиціях Гриніва йшлося не про обмеження обсягів декларування, а про необхідний баланс, який не врахований у законі, між європейським правом на приватність та безпеку і підзвітністю. Тому доступ абсолютно всіх антикорупційних органів, які відповідно до законодавства мають на це мандат, залишався, але він обмежувався б для широкого загалу.

Підкреслю: в жодному разі там не йшлося про те, що хтось не показував би машини, яхти чи маєтки.

- Вибачте, але в цьому разі, по-перше, можливий «договорняк» між перевіряючими органами і декларантами, тобто закладається можливість корупції. А, по-друге, «європейське» право на приватність у частини посадовців забезпечується триметровими парканами, зазирнути за які суспільству давала можливість е-декларація.

- Але парканом приватність забезпечена, можливо, у тисячі посадовців. А ми говоримо про те, що цього року під дію цього закону підпадають приблизно 50 тис. посадовців і членів їхніх сімей, а наступного вже понад 400 тис.

- Але ж їм не треба було добиватися безвізового режиму. Чи можливе висунення Євросоюзом ще якихось вимог?

- У плані візової лібералізації значиться впровадження в дію електронного декларування і його ефективне функціонування. Ось якраз зараз ми маємо довести його спроможність. А жодних додаткових вимог немає - Україна за планом візової лібералізації виконала абсолютно все!

АРГУМЕНТИ, ЩО САНКЦІЇ НЕ ПРАЦЮЮТЬ, ДУЖЕ АКТИВНО СТИМУЛЮЮТЬСЯ РОСІЄЮ

- У ЗМІ була інформація, що саміт Україна-ЄС, де очікується оголошення про надання нам безвізу, можливо, відбудеться 24 листопада. Від чого залежить дата його проведення ?

- Так, є така пропозиція щодо дат. У нас також визначена дата Ради асоціації між Україною і ЄС на 19 грудня. Очевидно, саміт Україна-ЄС має відбутися в той момент, коли будуть дозатверджені серйозні напрацювання, над якими зараз усі працюють.

Я так розумію, що Президент також матиме зустріч у вужчому колі з керівництвом усіх інституцій Європейського Союзу перед самітом ЄС 20-21 жовтня. Це буде ще одна можливість обговорити порядок денний між Україною і ЄС. Я думаю, що там і буде ухвалене остаточне рішення щодо дати саміту Україна-ЄС з огляду і на порядки денні, і на можливості графіків.

- У самого Євросоюзу зараз багато проблем, і це визнають його керівники. Наскільки нам зараз варто прагнути туди вступити? Можливо, слід обрати який напрям співпраці і зосередитися на ньому?

- У нас є Угода про асоціацію, розрахована на десять років. Вона насамперед передбачає, що ми тут, у себе, встановлюємо європейські правила, підтягуємося до тих законів, які діють в ЄС. У рамках цього ми взяли зобов'язання відповідно до 350 директив і регламентів. За перший час дії Угоди треба привести наше законодавство у відповідність до 50 директив, і ми бачимо, як це тяжко з різних причин у нас іде.

Тому тут, як на мене, є однозначне розуміння - ми зараз виконуємо Угоду про асоціацію, яка насамперед потрібна Україні, яка дасть нам можливість привести свої внутрішні процедури і правила до цивілізованого взаємосумісного діалогу не тільки з нашими партнерами у Євросоюзі.

Наприклад, я буквально вчора (інтерв'ю записувалося 5 жовтня. - Ред.) розмовляла з представниками Південної Кореї й Японії. Вони також стежать за тими змінами, які в нас відбуваються в результаті дії Угоди про асоціацію, і вважають це додатковим позитивом і для їхнього бізнесу, таким собі «зеленим маячком», щоб почати активніше звертати на нас увагу.

Тож те, що ми зараз змінюємо всередині країни, надає можливість як внутрішнього вдосконалення, так і додаткових виходів на діалог і зовнішні ринки з третіми країнами і запрошення до нас потенційних інвесторів не тільки з країн Європейського Союзу.

Тому ми маємо виконувати Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі і вести активний і економічний, і політичний діалог. Угода дає нам можливість перегляду окремих додатків, і це має бути постійно, це живий діалог, тому що і в нас, і в ЄС економічні умови змінюються.

Очевидно, що Євросоюз має на даний момент занадто багато викликів і що він не зовсім готовий ефективно справлятися з усіма одночасно. Але це не означає, що вибудувана система співжиття європейських країн в рамках Євросоюзу в якийсь спосіб підтвердила свою неспроможність. Я не думаю, що ми так можемо розцінювати те, що зараз відбувається в ЄС.

- На саміті ЄС у жовтні лідери країн-членів проведуть детальне обговорення ефективності політики санкцій проти Росії. Голоси про те, що їх треба скасовувати, бо вони не працюють, лунають у Європі дедалі гучніше. Чого нам варто очікувати від цього обговорення?

- На цьому саміті не буде прийматися рішення про продовження чи скасування санкцій. Лідери європейських країн мають намір взагалі обговорити стратегію подальшої поведінки з Російською Федерацією. Тобто це не буде суто розмова про санкції, хоча, очевидно, вони будуть одним з компонентів цієї дискусії.

На жаль, Російська Федерація - на жаль, напевно, насамперед для неї, - останнім часом демонструє цілковиту неспроможність ведення довірливого і ефективного діалогу з країнами Заходу, наприклад, по врегулюванню ситуації в Сирії. Я думаю, це загалом не додає позитиву стосовно того, як Росія взагалі налаштована на діалог і на виконання зобов'язань у різних сферах, у тому числі й стосовно України.

Я вважаю, що це є додатковим аргументом, що санкції, які були накладені на Росію через порушення міжнародного права і безпосередню агресію проти суверенної країни, мають бути збережені. Європейські країни мають продовжувати наполягати на дотриманні Російською Федерацією міжнародного права, зокрема, через збереження режиму санкцій, а ще краще, через їх посилення.

А ті аргументи, що вони не працюють, не просто так народжуються в європейських країнах - вони дуже активно стимулюються Росією. Якби санкції не працювали, то Росія не залишалася б за столом переговорів у «нормандському форматі», вона могла б набагато активніше застосувати війська на території окупованого Донбасу, і взагалі діяти набагато різкіше. Зрештою, якби санкції не діяли, Росія не намагалася б їх скасувати! Через це вона кидає величезний ресурс на підігрівання думки, що санкції не працюють.

- А що Україна може цьому протиставити?

- Ми маємо у своєму арсеналі правду.

- Чи її чують у Європі?

- Безумовно, чують, але не всі.

- А чи хочуть чути?

- (зітхає) Хтось хоче, хтось не хоче... Знаєте, інколи правду тяжко чути, вона не завжди легка для сприйняття.

Але, знову ж таки, правдою є те, що ті чутки, які поширює Росія, про безмежні втрати економік країн Євросоюзу від санкцій у варіації російської пропаганди дуже суттєво перебільшені. Більше того, із наших діалогів з європейськими партнерами, яким точно відомо, що таке радянська, а відповідно російська присутність, ми знаємо напевно, що вони готові терпіти навіть набагато серйозніші економічні втрати від санкцій стосовно Росії, але одночасно тримати лінію щодо їх продовження, тому що вони розуміють, чим може загрожувати їх скасування і для їхньої безпеки.

І це ті голоси, які крім нашого, теж чути в країнах ЄС, які допомагають нам просувати цю об'єктивну реальність, і нам просто треба продовжувати це робити на всіх рівнях.

- Але ми останнім часом бачили недружні кроки і з боку тих країн, які пам'ятають наше спільне соціалістичне минуле. Як ви це оцінюєте?

- Я неодноразово запитувала своїх угорських колег: «Невже ви забули 56-й рік? Адже ще живе покоління, яке це пережило». На жаль, виходить, що не всі пам'ятають.

Знову ж таки, це питання фінансових можливостей впливу Російської Федерації, інтересів окремих політичних груп і аналітичних центрів, присутність Russia Today в абсолютно всіх країнах ЄС і за океаном - у США, Канаді. А ви ж точно знаєте, що, наприклад, «Укрінформу» теж не вдається бути присутнім всюди.

- Тобто з огляду на непорівнянність фінансових ресурсів ми приречені на відставання в цій боротьбі за вплив на європейську громадську думку?

- Ні, чому ми приречені? Я взагалі не люблю цього слова! Ми просто мусимо розуміти, з ким боремося. Росія більше присутня, тому що має більше фінансових можливостей. Але якою є ціна цього для її громадян?

Я з дитинства пам'ятаю, як нас у радянській школі вчили, що заради якоїсь міфічної величі держави і можливості впливати на світ ми мусимо терпіти відсутність багатьох звичайних побутових речей. Питання - чи ми вигравали від цього, як громадяни? Росіяни точно так само й далі функціонують і виховують своїх громадян на цих радянських догмах. А я переконана, що ми з вами живемо у зовсім іншій країні!

ЗА СІМ МІСЯЦІВ ЧАС ДІЇ ЗВТ МИ МАЄМО АБСОЛЮТНО ПОЗИТИВНУ ДИНАМИКУ

- Угода про асоціацію з ЄС діє вже майже два роки. При підписанні на неї покладалися великі надії, можливо, дещо перебільшені, так би мовити, на побутовому рівні. Але в нашому повсякденному житті, за великим рахунком, нічого не змінилося. Чому так?

- По-перше, треба дуже чітко розуміти: у квітні 2014 року ми як країна отримали режим автономних торговельних преференцій з боку Європейського Cоюзу. Ми на той момент ще не мали нічого робити, а вони вже значно знизили митні ставки для багатьох наших товарів, тобто відкрилися до нас, поки в нас ще не працювали ані Угода про асоціацію, ані зона вільної торгівлі.

Угода про асоціацію набрала чинності 1 листопада 2014 року, отже, зараз ми підходимо до двох років, а зона вільної торгівлі працює з 1 січня цього року, тобто дев'ять місяців. Це дало можливість нашому бізнесу трошки краще підготуватися.

- Тож бізнес відчув переваги угоди?

- Однозначно! Краще відчув великий бізнес, який мав більше можливостей підготуватися, щоб використати для експорту безмитні квоти, а надалі стати уповноваженим експортером або отримати додаткові сертифікати на ту чи іншу продукцію.

Тобто бізнес - і наш, і їхній - відчув, що ми можемо легше одне одному постачати товари. Але в Україні одночасно відбулась девальвація гривні. Через це ми як громадяни не змогли відразу відчути переваг європейського імпорту, бо у нас зменшилася купівельна спроможність. Ця ситуація має вирівнятися, щоб європейські товари пішли до нас у більшій кількості.

Але за сім місяців дії ЗВТ ми маємо абсолютно позитивну динаміку - наш експорт до ЄС збільшився на 5 відсотків порівняно з минулим роком. Це небагато, але це лише початок. Європейський імпорт теж виріс до близько 3 відсотків. Це означає, що ми починаємо поступово рухатися назустріч одне одному.

Громадяни поки що не відчули оцього напливу імпортних товарів і конкуренції, яка стимулювала б зниження цін, але це трошки довший процес. Євроінтеграція для країн, які мали абсолютно чітку перспективу членства і підтримку Європейського Союзу за планом входження, займала певний час - у кого п'ять, у кого сім років. А загалом процес від Угоди про асоціацію до вступу в ЄС міг займати і 10-12 років, а в деяких країн ще більше.

Тобто ми зараз перебуваємо на перших сходинках - запроваджуємо законодавство, яке є «горизонтальним» для країн ЄС. Але ми не можемо відразу відчути на собі результатів цього!

Наприклад, учора парламент ухвалив три екологічних закони, які є нашим зобов'язанням у рамках Угоди про асоціацію, і вісім у першому читанні. Тепер їх підпишуть, після того будуть розроблені підзаконні акти, потім практика застосування, контроль - це все вимагає часу. І тільки згодом - я думаю, що реально через кілька років - ми зрозуміємо, наскільки оцей прийнятий учора закон про оцінку впливу на довкілля може змінити ставлення до природи громадян, бізнесу, влади усіх рівнів і громад. Це процес, який пов'язаний не тільки із законодавчими актами, а зі зміною нашої ментальної парадигми.

Тобто наразі і держава, і люди вчаться жити за європейськими правилами.

- Нещодавно у парламенті ви просили народних депутатів ухвалити до 1 листопада близько 50 євроінтеграційних законів.

- Цього понеділка на Погожувальній раді ми склали список з 29 нагальних, частина з них, слава Богу, вже ухвалена, лишилося 26, і ми будемо над цим працювати далі і з комітетом з євроінтеграції, і з керівництвом парламенту.

- Деякі з них ви назвали контроверсійні і не зовсім своєчасними.

- Ні, я сказала, що вони можуть комусь такими здаватися.

- Йдеться про поправку про заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією?

- Ту поправку ми нарешті ухвалили (12 листопада 2015 року Рада ухвалила поправки до КЗпП. - Ред.), і слава Богу, бо я пам'ятаю, як тяжко це було ми і в чому нас тільки не звинувачували! Але нам тепер треба приймати новий Трудовий кодекс, і ця норма має просто перейти в нього, проте це вже інша історія.

Тому йдеться не тільки про це - дискусії виникають з багатьох питань. Наприклад, щодо тієї ж оцінки впливу на довкілля. У парламенті проти неї лунали голоси абсолютно шанованих мною народних депутатів, таких, як Віктор Пинзеник, який казав, що це може створювати додаткову корупційну складову, тому що надається ще одна можливість перевіряти когось. Але ж держава не може бути просто статистом - тоді вона взагалі не потрібна! Вона має встановлювати правила, але робити їх зрозумілими, прозорими, легко контрольованими і сама їх дотримуватися.

Тобто, з одного боку, ми проводимо дерегуляцію, і це надзвичайно потрібно після тієї радянської зарегульованості, яка протягом більш як двох десятків років «ефективно» продовжувала тут функціонувати і створювати додаткові перепони і бізнесу, і громадянину. Це один бік справи. А другий - якась частина речей повинна бути врегульована відповідно до тих європейських практик, щодо яких ми погодилися, що для нас вони теж прийнятні. І це одночасний процес: тут дерегулюємо, а тут дещо врегульовуємо. Бо якщо все дерегулювати, тоді це хаос.

- А якщо народні депутати не ухвалять ці закони до 1 листопада? Чим це нам загрожує?

- По-перше, ми будемо з ними працювати, щоб вони їх ухвалили вчасно, і це робота не лише одного віце-прем'єра, а кожного міністра всього уряду на чолі з прем'єр-міністром, і громадських організацій, і депутатів зсередини. А чим загрожує, буде зрозуміло в залежності від того, що ми не ухвалимо, якщо так станеться. Але очевидно, що це не додасть нам якостей надійного партнера і радості від надання нам іншими країнами якоїсь додаткової допомоги. Тобто нічого доброго це не обіцяє, тому ми працюємо, щоб цього не сталося.

ЗА СІМ МІСЯЦІВ ЧАС ДІЇ ЗВТ МИ МАЄМО АБСОЛЮТНО ПОЗИТИВНУ ДИНАМИКУ

- Угода про асоціацію з ЄС діє вже майже два роки. При підписанні на неї покладалися великі надії, можливо, дещо перебільшені, так би мовити, на побутовому рівні. Але в нашому повсякденному житті, за великим рахунком, нічого не змінилося. Чому так?

- По-перше, треба дуже чітко розуміти: у квітні 2014 року ми як країна отримали режим автономних торговельних преференцій з боку Європейського Cоюзу. Ми на той момент ще не мали нічого робити, а вони вже значно знизили митні ставки для багатьох наших товарів, тобто відкрилися до нас, поки в нас ще не працювали ані Угода про асоціацію, ані зона вільної торгівлі.

Угода про асоціацію набрала чинності 1 листопада 2014 року, отже, зараз ми підходимо до двох років, а зона вільної торгівлі працює з 1 січня цього року, тобто дев'ять місяців. Це дало можливість нашому бізнесу трошки краще підготуватися.

- Тож бізнес відчув переваги угоди?

- Однозначно! Краще відчув великий бізнес, який мав більше можливостей підготуватися, щоб використати для експорту безмитні квоти, а надалі стати уповноваженим експортером або отримати додаткові сертифікати на ту чи іншу продукцію.

Тобто бізнес - і наш, і їхній - відчув, що ми можемо легше одне одному постачати товари. Але в Україні одночасно відбулась девальвація гривні. Через це ми як громадяни не змогли відразу відчути переваг європейського імпорту, бо у нас зменшилася купівельна спроможність. Ця ситуація має вирівнятися, щоб європейські товари пішли до нас у більшій кількості.

Але за сім місяців дії ЗВТ ми маємо абсолютно позитивну динаміку - наш експорт до ЄС збільшився на 5 відсотків порівняно з минулим роком. Це небагато, але це лише початок. Європейський імпорт теж виріс до близько 3 відсотків. Це означає, що ми починаємо поступово рухатися назустріч одне одному.

Громадяни поки що не відчули оцього напливу імпортних товарів і конкуренції, яка стимулювала б зниження цін, але це трошки довший процес. Євроінтеграція для країн, які мали абсолютно чітку перспективу членства і підтримку Європейського Союзу за планом входження, займала певний час - у кого п'ять, у кого сім років. А загалом процес від Угоди про асоціацію до вступу в ЄС міг займати і 10-12 років, а в деяких країн ще більше.

Тобто ми зараз перебуваємо на перших сходинках - запроваджуємо законодавство, яке є «горизонтальним» для країн ЄС. Але ми не можемо відразу відчути на собі результатів цього!

Наприклад, учора парламент ухвалив три екологічних закони, які є нашим зобов'язанням у рамках Угоди про асоціацію, і вісім у першому читанні. Тепер їх підпишуть, після того будуть розроблені підзаконні акти, потім практика застосування, контроль - це все вимагає часу. І тільки згодом - я думаю, що реально через кілька років - ми зрозуміємо, наскільки оцей прийнятий учора закон про оцінку впливу на довкілля може змінити ставлення до природи громадян, бізнесу, влади усіх рівнів і громад. Це процес, який пов'язаний не тільки із законодавчими актами, а зі зміною нашої ментальної парадигми.

Тобто наразі і держава, і люди вчаться жити за європейськими правилами.

- Нещодавно у парламенті ви просили народних депутатів ухвалити до 1 листопада близько 50 євроінтеграційних законів.

- Цього понеділка на Погожувальній раді ми склали список з 29 нагальних, частина з них, слава Богу, вже ухвалена, лишилося 26, і ми будемо над цим працювати далі і з комітетом з євроінтеграції, і з керівництвом парламенту.

- Деякі з них ви назвали контроверсійні і не зовсім своєчасними.

- Ні, я сказала, що вони можуть комусь такими здаватися.

- Йдеться про поправку про заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією?

- Ту поправку ми нарешті ухвалили (12 листопада 2015 року Рада ухвалила поправки до КЗпП. - Ред.), і слава Богу, бо я пам'ятаю, як тяжко це було ми і в чому нас тільки не звинувачували! Але нам тепер треба приймати новий Трудовий кодекс, і ця норма має просто перейти в нього, проте це вже інша історія.

Тому йдеться не тільки про це - дискусії виникають з багатьох питань. Наприклад, щодо тієї ж оцінки впливу на довкілля. У парламенті проти неї лунали голоси абсолютно шанованих мною народних депутатів, таких, як Віктор Пинзеник, який казав, що це може створювати додаткову корупційну складову, тому що надається ще одна можливість перевіряти когось. Але ж держава не може бути просто статистом - тоді вона взагалі не потрібна! Вона має встановлювати правила, але робити їх зрозумілими, прозорими, легко контрольованими і сама їх дотримуватися.

Тобто, з одного боку, ми проводимо дерегуляцію, і це надзвичайно потрібно після тієї радянської зарегульованості, яка протягом більш як двох десятків років «ефективно» продовжувала тут функціонувати і створювати додаткові перепони і бізнесу, і громадянину. Це один бік справи. А другий - якась частина речей повинна бути врегульована відповідно до тих європейських практик, щодо яких ми погодилися, що для нас вони теж прийнятні. І це одночасний процес: тут дерегулюємо, а тут дещо врегульовуємо. Бо якщо все дерегулювати, тоді це хаос.

- А якщо народні депутати не ухвалять ці закони до 1 листопада? Чим це нам загрожує?

- По-перше, ми будемо з ними працювати, щоб вони їх ухвалили вчасно, і це робота не лише одного віце-прем'єра, а кожного міністра всього уряду на чолі з прем'єр-міністром, і громадських організацій, і депутатів зсередини. А чим загрожує, буде зрозуміло в залежності від того, що ми не ухвалимо, якщо так станеться. Але очевидно, що це не додасть нам якостей надійного партнера і радості від надання нам іншими країнами якоїсь додаткової допомоги. Тобто нічого доброго це не обіцяє, тому ми працюємо, щоб цього не сталося.

КОШТИ НА ЄВРОПЕЙСЬКІ ЗАРПЛАТИ УРЯДОВЦЯМ МАЄ ЗНАЙТИ ДЕРЖАВА, А НЕ ЄВРОСОЮЗ

- Як саме функціонує наша євроінтеграційна вертикаль? Ким ви керуєте і хто вами керує, адже ви урядовець, а за зовнішню політику відповідає Президент?

- Євроінтеграція в якийсь момент для всіх країн, які прагнуть вступити до ЄС, переходить із зовнішньополітичної площини у внутрішньополітичну. В моєму випадку вона частково залишається і зовнішньополітичним компонентом, оскільки в нас є питання і війни з Росією, і санкцій європейських країн проти неї. Але, в принципі, зараз це більше завдання внутрішньої політики.

Хто мій начальник? У мене їх багато! Починаючи з парламенту, який нас призначив, потім у мене начальник прем'єр-міністр, бо я член Кабінету міністрів, а там, де йдеться про якісь зовнішньополітичні речі, очевидно, це керівник держави, який відповідає за неї.

- З ким ви частіше контактуєте - з прем'єр-міністром чи Президентом?

- Я з усіма контактую, але з прем'єр-міністром, напевно, найчастіше на різних нарадах і засіданнях.

- А Президент дає вам якісь вказівки, поради чи настанови як віце-прем'єру з євроінтеграції?

- Я радше сама звертаюсь до нього за якимись порадами і координацією, тому що Президент веде головну зовнішньополітичну лінію, і очевидно, я повинна розуміти, як він це бачить. Я також «звіряю годинник», як я рухаюся, безпосередньо працюючи і з МЗС, і з Мінекономіки, і з Мінагрополітики, і з Мінекології і з іншими...

А тепер по вертикалі. Частиною Кабінету міністрів є Урядовий офіс з європейської та євроатлантичної інтеграції, який формально підпорядкований міністру Кабінету міністрів пану Саєнку, але існує абсолютно неформальна, але всім зрозуміла вертикаль, що це той офіс, з яким безпосередньо працює віце-прем'єр з європейської та євроатлантичної інтеграції. Також всі міністри мають заступників з євроінтеграції, які мені формально не підпорядковані, але їхнє призначення відбувається з офіційним погодженням віце-прем'єра. Я започаткувала щотижневі наради із цими заступниками міністрів, де ми йдемо по наших конкретних зобов'язаннях - хто де кому може допомогти, що треба зробити, на чому зосередитися і дати додаткові доручення чи фіналізувати якісь дії.

Окрім того, є Міжвідомча комісія з питань співпраці з НАТО, і в цьому разі вже президент є моїм абсолютним начальником як Головнокомандувач.

Тобто існують міжвідомчі координаційні механізми, є Урядовий офіс, штатну кількість якого ми збільшили. Зараз затверджується нове положення, і ми зможемо через конкурс додатково набирати людей: приблизно 10 співробітників Офісу працюватимуть над питаннями євроатлантичної інтеграції і близько 40 - європейської.

- У ЗМІ повідомлялося, що Євросоюз давно обіцяв створити спеціальний фонд для збільшення зарплат українських урядовців-реформаторів. Чи є якісь зрушення у цьому питанні?

- Європейський союз ніколи цього не обіцяв - вони не можуть створити фонд, який фінансував би конкретно зарплати держслужбовців. Євросоюз готовий, і про це ми зараз ведемо перемовини, надавати бюджетну підтримку Україні, яка йтиме у загальний бюджет і буде спрямована на підтримку реформування державного управління в Україні. Відповідно, ми в червні ухвалили Стратегію реформування державного управління, зараз ми ведемо раунди переговорів по індикаторах.

- Чи не втратимо ми до їх закінчення всіх реформаторів?

- Без зусиль держави, без виділення у державному бюджеті коштів на це, та допомога, яку готовий надати Євросоюз на підтримку реформування державного управління, не буде визначальною. Це насамперед є нашою внутрішньою потребою і внутрішнім зобов'язанням. Ми ухвалили новий закон про держслужбу, з 1 травня він набрав чинності і поступово робляться якісь кроки по збільшенню зарплат для держслужбовців.

Ми працюємо над тим, щоб узгодити всі ці питання і створити інституційні механізми, щоб це можна було робити. Наприклад, у Секретаріаті Кабміну утворюються департаменти зі стратегічного аналізу і планування, а також із державного управління . А це означає, що департаменти стратегічного планування і аналізу мають з'явитися у кожному міністерстві і стати основною їх функціонування, бо вони відповідають за вироблення політики галузі.

Це означає, що ми маємо переглянути функціонал усіх міністерств, а це тривалий процес.

Повірте, я належу до тих, хто тут постійно говорить, що нам треба зберегти цих людей в уряді, треба їх стимулювати і давати перспективу. На жаль, у держави немає стільки грошей, щоб ми могли зробити це одразу. Але ми шукаємо можливість їм допомогти, допоки ми зможемо максимально втілити в життя ті монетарні інструменти, які забезпечать їхню стабільність, упевненість у завтрашньому дні і мотивацію.

УКРІНФОРМ