Гендерні квоти – новація для України, яка досі, на жаль, не продемонструвала значної ефективності. Але винне в цьому не саме квотування як таке, а наші специфічні умови (відсутність відповідальності за невиконання 30% квоти, або право партій вписувати жінок в непрохідну частину списку). У світі ж гендерні квоти – практика дієва та поширена.

Загалом існують три типи гендерних квот:

Так звані «зарезервовані місця», коли певна кількість мандатів резервується для жінок.

Обов’язкові квоти для кандидатів, які закріплені законом

Добровільні квоти партій, що регулюються виключно партійними рішеннями.

В першому випадку певний відсоток парламентських мандатів (в середньому близько 30%) резервується за жінками. Цю систему не застосовують в Європі, вона поширена в країнах, де сильні патріархальні традиції – в Африці, Азії, на Близькому Сході. Класичним прикладом є Руанда, де 58% місць в парламенті зарезервували за жінками. Тому ця країна справедливо займає перше місце у світі за кількістю жінок-парламентарів. Цей процес не корелюється з європейськими демократичними традиціями, адже квотні місця (крім жінок в Руанді є ще квоти для молоді й інвалідів) заповнюються не шляхом прямого загального голосування, а двоступінчастим способом. Резервування має свої плюси для країн з традиційною культурою, але за певних обставин перетворюється на свою протилежність, оскільки стримує політичну активність жінок в певних межах.

Інша справа обов’язкові законодавчі гендерні квоти, які є прийнятними для демократичної Європи. Вони встановлюють мінімум і максимум для кожної статі й діють, зокрема, в Бельгії, Франції, Португалії та Іспанії. Завдяки гендерним квотам за перші десятиліття нульових років частка жінок в парламентах багатьох європейських держав збільшилась в середньому на 10%. Причому, помітна чітка залежність успіху цього типу квотування від санкцій, які передбачені за порушення закону. Чим жорсткіші санкції, тим більше жінок отримають шанс потрапити до парламенту. Другим фактором є виборча система. Найпозитивнішу динаміку демонструють країни, в яких діє пропорційна система із закритими партійними списками та великими виборчими округами.

Добровільні партійні квоти з’явились в Європі в 70-х роках ХХ століття і стали результатом побоювання партійних еліт, що в один чудовий день жінки організують власні партії й вони втратять частину електорату. В 1970 році місцеві відділення Соціал-демократичної партії Швеції залишили за чоловіками лише перші 10 місць у списку, а далі кожну другу позицію віддали жінкам. Три роки потому лише перша трійка залишилась за чоловіками. Й так вони поступово дійшли до повного паритету між статями.

Сьогодні майже половина країн-членів ОБСЄ практикує добровільне партійне квотування. Його ефективність залежить від одностайності політикуму та бажання партійців досягти гендерного паритету. Наприклад, у Швеції щодо цього питання дійшли цілковитого консенсусу – майже усі партії впровадили чергування чоловік-жінка у своїх виборчих списках.

Девізом добровільного партійного квотування може слугувати гасло норвезьких жінок, які заявляли, що не хочуть свій шматок пирога, а вимагають змінити рецепт його приготування. І дійсно квотування поступово змінювало психологію партійних кадрів і поставило гендерні питання в центр політичного життя. Відповідно, змінювався порядок денний дебатів в країні й жінки отримали можливість лобіювати свої інтереси.

Очевидно, що Україні сьогодні слід орієнтуватись на вдосконалення механізму обов’язкових законодавчо закріплених гендерних квот. Рівень політичної культури, на жаль, не дозволяє сподіватися, що політичні партії поступляться жінкам добровільно. Мусимо аргументовано переконувати противників гендерного квотування, які, як правило, в дискусіях висувають три головні аргументи.

Жінки самі не зацікавлені йти в політику.

Така аргументація нагадує слова поміщиків-кріпосників, які говорили, що їхні селяни не хочуть свободи, а воліють бути під опікою пана. В державах, де рівень культури та освіти є високим, рано чи пізно жіноча ініціатива виходить за межі традиційного бачення політичних процесів. Цивілізована держава залучає цю ініціативу на свою користь, відстала – придушує.

Ми не можемо відмовляти чоловікам, оскільки жінки менш освічені та досвідчені.

Сьогодні жінка в Україні є не менш освіченою та досвідченою ніж чоловік. В таких сферах як бізнес, наука, культура вона це довела. Крім того, реальні підстави для порівняння з’являються лише в умовах вільної конкуренції. А конкуренція не може існувати без рівних можливостей. Створіть ці можливості й ви побачите, що жінка в політиці буде не менш ефективною за чоловіка.

Гендерні квоти дискримінують чоловіків.

Насправді позитивна дискримінація – це засіб ліквідації дискримінації негативної. І вона є прийнятною та визнаною на вищому міжнародному рівні. Головне правильно розуміти її цілі. Квотування існує не для того, щоб обмежувати права чоловіків, а для того, щоб голос жінок був почутий. Практика показує, що, якщо певна група представлена в органах влади в кількості менше ніж 30% від загального складу, то її інтереси не враховують. Ми не можемо допустити цього щодо жінок, які складають половину населення Україні. Вони здатні дати державі нові стимули для розвитку та зробити нашу політику більш людяною, системною й результативною.

Ірина Суслова, народний депутат України

Новое время