Депутатка «Голосу» Інна Совсун розповідає про сексизм у ВР. У студії це коментує правозахисниця, медійна експертка, голова організації «Жінки в медіа» Єлизавета Кузьменко.

Інна Совсун: Декілька тижнів тому під час одного з ефірів народний депутат з групи «Довіра» Сергій Шахов декілька разів, апелюючи до того, що я казала раніше, назвав мене «Інночка». «Інночка, ви ж розумієте». У відповідь на що я в прямому ефірі, коли була моя черга відповідати, сказала: «По-перше, я вам хочу сказати, що я вам не Інночка». На що він почав: «Ну що ви починаєте, я ж нічого такого не мав на увазі. Ви просто схожа на мою доньку». Я в ефірі сказала, що це є неприйнятою поведінкою. Я є народною депутаткою так само, в нас абсолютно однаковий статус, і ніякі звернення не можуть бути виправдані нічим. Уявіть, щоби він до чоловіка такого ж віку звернувся «Сашенька, Сергійку». Це був, мабуть, такий найбільш яскравий для мене приклад, коли в прямому ефірі людина дозволяє собі такі висловлювання. Він потім вибачився після завершення ефіру, я не думаю, що він зробив це зі зла, як у багатьох випадках. Він сприймав це як навпаки пом’якшення своєї аргументації, а я сприймала як образу.

Буквально в перший день роботи я з моїми двома помічницями їхала ліфтом, підіймалася на 13 поверх, і в ліфті один із чоловіків, який здається є працівником якогось секретаріату якогось з комітетів, почав коментувати, як гарно ми виглядаємо, і як приємно, що у ВР працюють такі красиві жіночки. На що я йому сказала, що йому варто бути обережнішими з висловлюваннями, бо це неприйнятні абсолютно коментарі стосовно 3 незнайомих дівчат, які просто їдуть з ним в ліфті.

Я постійно наполягаю, щоб мене підписували як «народна депутатка», це абсолютно природно звучить.

Єлизавета Кузьменко: Я слухала і думала про те, що це фактично, така класика. Взагалі, сексизм — явище дуже розповсюджене в Україні, на жаль. Я би сказала, що в нього є такі форми: доброзичливий і ворожий сексизм. І це якраз приклад доброзичливого. У чомусь він хотів підкреслити її, можливо, не знаю, унікальність, жіночність, хотів бути більш дружнім до неї, але по суті це є сексизмом.

Був такий випадок, коли Петро Порошенко на своїй прес-конференції звернувся до журналістки Марини Баранівської «дорогенька моя», і тоді була дуже потужна реакція суспільства про те, що президент не може собі дозволити звертатися до журналістки в такому тоні. Він не хотів її образити, скоріше принизити. Але от якщо говорити про ворожий сексизм, є дуже хороший випадок, описаний у книжці «Гендерне тяжіння», урядового уповноваженого з гендерної політики Катерини Левченко, де вона згадує, як в 2010 році вона подала позов до суду на Азарова, він тоді обіймав посаду прем’єр-міністра. Він тоді сказав: «Одні кажуть, що наш уряд великий. Другі, — що в уряді немає жінок. Немає на кого подивитися на засіданні Кабміну, самі нудні особи. Із усією моєю пошаною до жінок — не жіноча справа — проводити реформи». І тоді, дійсно, в його уряді не було жодної жінки. Це, звісно, ворожий сексизм, він говорить про те, що жінки якісь неповноцінні.

Лариса Денисенко: А чи, на твій погляд, є сексизмом, наприклад, такі прояви, як висміювання, знецінення, навіть у відповідь на зауваження: «Я прошу до мене звертатися коректно»?

Єлизавета Кузьменко: Абсолютно. Ігнорування, анекдоти, утиски, навіть слова — це все підпадає під визначення сексизму. Я наведу це визначення. До квітня 2019 року на міжнародному рівні не було закріплене поняття «сексизму», і от нарешті Кабінет міністрів Ради Європи дав таке визначення. Це була рекомендація, яка називалася «запобігання та боротьба із сексизмом. Якраз вони говорять, що сексизм — це будь-який акт, жести, візуальна репрезентація, які сказані, або не сказані, практика, або поведінка, які базуються на такій ідеї, що особа, або група осіб є малозначимими через їхню стать. Як правило, йдеться про жінок.

Дуже цікавим зараз є законопроєкт про медіа, який, якщо його приймуть, нарешті дасть повноваження Нацраді рангувати різні види порушень, які виникають в телерадіопросторі. До значних порушень вона буде відносити певну інформацію, яка транслюється на території України, і містить висловлювання, які розпалюють ворожнечу за різними ознаками. У тому числі, за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, за ознакою статі, інвалідності, мови, походження.

У першу чергу треба говорити про етику, а вже потім про прописані норми. Тому що у нас в Конституції написано про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків. У нас є прекрасний закон від 2005 (!) року «Про забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків», у нас є хороший закон «Про заборону і протидії дискримінації в Україні» (2012 року). Законодавство є, йдеться про те, як ми його використовуємо.

Якщо ми (ЗМІ) не будемо самі саморегулюватися, то прийде держава і нас зарегулює.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».

Громадське радіо