Колишня уповноважена Державного департаменту США у справах Європи та Євразії, колишній посол США у НАТО Вікторія Нуленд провела у Києві менторську зустріч у рамках проекту «Я зможу», який реалізовує Фонд Олени Пінчук. Ось деякі тези з почутого.

Про Україну

Я була з вами на Майдані, і я ніколи цього не забуду. Я дуже пишаюся, що я – друг України.

Ви, українці, зробили величезний прорив – ви пішли до Європи.

Ви досягли прогресу, але є дуже багато викликів і загроз.

Не зупиняйтеся! Ідіть уперед. Зосередитися на собі і розбудовуйте країну.

Звісно, Україна потребує підтримки, але найперше українці самі мають для себе все робити.

Щоб покращити своє життя і зміцнити країну, треба об’єднатися і багато працювати.

Якщо все буде добре, то Україна покаже світові справжній приклад того, як іти до свободи.

А щодо Росії, то думаю, що треба проявити терпіння.

Ви бачите, які внутрішні процеси зараз у Росії відбуваються. Якщо Кремль не змінить курс, то Росію чекають великі внутрішні проблеми.

А ми усі разом маємо все зробити, що від нас залежить, щоб повернути Донбас і Крим.

Треба визначати конкретні завдання і поступово реалізовувати їх.

Як кажуть – неможливо з’їсти цілу ковбасу, її треба порізати на шматочки і поступово їсти.

Зараз Росія не хоче, щоб Україна відбулася як успішна держава, але я б хотіла, щоб ми і наші діти змогли жити на планеті, де Україна і Росія поважатимуть і підтримуватимуть одна одну.

Про новий уряд

Я не можу робити публічні поради урядові України, я не можу говорити від імені США.

До того ж, я поки недостатньо знаю, що робить український уряд.

Але від себе особисто можу сказати, що я маю велику надію, що новий уряд розуміє, які великі сподівання на нього покладені.

І не треба бути ейджистами і казати, що вони дуже молоді. Немає значення, скільки людині років – 30 чи 65, має значення тільки велике бажання чесно працювати, постійно вчитися і вдосконалюватися, щоб здійснити задумане.

Має значення драйв, енергія і наполегливість.

Новий президент і уряд кажуть, що готові так працювати. Вони оголосили про свій високий рівень амбіцій – бажання оновити судову систему, очистити від корупції, провести реформу щодо продажу землі.

Щодо Донбасу, то я думаю, що це правильний хід думок – робити так, щоб люди на непідконтрольній території Донбасу не відчували себе ізольованими від України.

Про баланс між роботою і особистим життям
Це важкий шлях – напружено працювати і намагатися жити гармонійним особистим життям, мати родину і піклуватися про дітей. Це однаково стосується і чоловіків, і жінок.

Це важка щоденна боротьба – утримувати баланс між роботою і сім’єю.

Адже треба вести постійний діалог із самим собою, і зі своїм партнером.

Мені, звісно, пощастило, я одружилася із правильним хлопцем. Він мій найкращий друг, він мене завжди підтримує. Він приїздив туди, де я повинна була працювати. Він готує, а я – ні. І при цьому він теж багато працює і робить надзвичайно важливу справу.

Був час, коли я менше працювала, а він більше, і навпаки.

Щоб тримати цей баланс, окрім іншого, треба ще озвучувати свої потреби керівництву, щоб вони розуміли, що для вас важлива і робота, і сім’я.

Треба бути вимогливими до своїх «босів», щоб вони давали вам простір для розвитку.

Якщо ви хочете бути щасливими, ви повинні мати хорошу роботу і хороше життя. І тут завжди буде конфлікт, але намагання досягнути балансу виступає потужною рушійною силою. Ви можете мати і добру роботу, і любов, але це потребує дуже великих зусиль.

На 15-му році кар’єри мені запропонували посаду посла. Це було нечувано і для жінки, і для чоловіка. Я запитала свого чоловіка: ти поїдеш зі мною в одну далеку країну «Х»? На що він мені відповів: «Ні».

Керівництво мені сказало, що якщо я відмовлюся, то можу більше ніколи не отримати жодної посади. Але я відмовилася – і через 4 роки стала послом у НАТО.

Я не раз ризикувала, я була готова до викликів і брала на себе відповідальність. Я дипломат, але я і мати.

У 1996 році народилася моя дочка. Я годувала її грудьми і одночасно брала участь у переговорах. Я брала дочку з собою і кожні три години годувала її, завчасно повідомивши моє керівництво, що маю необхідність це робити.

Я літала з Мадлен Олбрайт у Косово. А я в цей час годувала свого сина грудьми. Був переліт, і мої груди були готові «вибухнути». Я попросила півгодини для себе.

Коли мої діти були дуже малі, то я після трьох років постійних відряджень попросила для себе більш спокійний графік роботи, щоб я могла більше побути з дітьми.

Звісно, що напружена праця відбивалася на моєму особистому житті. Я не була поруч із рідними стільки, як хотіла, інколи я пропускала дні народження, я не займалася спортом і ще багато чого не робила через брак часу. Але я завжди боролася за те, щоб тримати баланс між роботою і родиною.

Діти – це теж великий виклик, бо коли ми їх виховуємо, то маємо розуміти, що ми маємо справу із новим поколінням. Ми маємо поважати їх.

І ми маємо вчити їх, що «безкоштовних обідів не буває», що для успіху треба багато працювати.

Ми повинні навчати наших дітей справжніх цінностей і відповідальності.

Про гендерні права і жінок у політиці

Це прекрасно, коли є гендерна рівність. Жінки у США, і чоловіки, які їх підтримували, за це боролися.

Я знаю у США чоловіків, які керують мільйонними бізнесами і при цьому міняють своїм дітям підгузки. Це результат боротьби за свою рівність у правах чоловіків і жінок. Це бажання мати гармонійне партнерство. Це бажання вести діалог і домовлятися.

І я пишаюся українськими жінками. Вони так багато можуть.

Я дуже рада бачити в Україні жінок у політиці, жінок, які працюють в уряді, жінок, які беруть участь у перемовах найвищого рівня.

У парламенті зараз до 20% жінок, і є чоловіки, які підтримують такі зміни. Тобто у вас є дуже хороші шанси просуватися далі в питаннях гендерної рівності.

Радіо Свобода