На Театральному майдані Луцька більшість наметів політичних партій чи громадських організацій з'являються, коли приїздить хтось із лідерів на свято чи перед виборами. Нині його самотньо окупував лише один — від Волинської Самооборони. Завжди бачу, як біля нього стоїть одна чи дві дівчини

…Підходжу до усміхненої жіночки, в якої висить бейджик із написом «Волинська Самооборона — Іванна Ковальчук». Якраз у скриньку, що стояла на столику, молодий хлопець кинув 20 гривень.

— Дуже дякуємо за допомогу бійцям, що захищають нашу державу від терористів на сході, — відреагувала жіночка.

Коли назвався журналістом газети «Волинь–нова», зніяковіла:

— Я ж не публічна особа, щоб у мене брати інтерв'ю.

А мені пригадалось, що цієї революційної зими не раз бачив Іванну біля заблокованої військової частини на Лідавській. Вона та її подруги чи не єдині, хто не ховав обличчя, коли правоохоронці приїжджали знімати «сюжети» для майбутніх кримінальних проваджень.

Поцікавився, чи не помиляюсь.

— Тоді казала їм: «Що ви там фільмуєте? Нашу славу — свою ганьбу?». Хоча якби не перемога Майдану, то у найкращому разі ходила б на допити в міліцію, — посміхнувшись, відповіла волонтерка.

Іванна Ковальчук — член жіночої сотні Волинської Самооборони та спільноти «Активна частина», яка об'єднує жінок області для розв'язання тих чи інших проблем. Вона мама двох доньок. «На скриньці» — так називають свій пост дівчата — стоять по черзі, з 10–ї до 18–ї години. Всі працюють, мають сім'ї, а тому чергують по дві години.

— Раніше кошти, які збирали тут, спрямовували тільки на потреби 51–ї бригади. Тепер хочемо підтримати ще й бійців новоствореного батальйону «Айдар», де служать добровольці з нашої області. Найбільшу суму — 5000 гривень за один день — назбирали після 22 травня, коли розстріляли наших хлопців. На ці гроші купили два бронежилети. Нині, на жаль, кидають менше. Люди розчаровані, що ніхто не дає чіткої відповіді, як витрачено кошти, перераховані на номер «565». Тому часто мушу пояснювати схему використання зібраних грошей… Ой, щиро дякую вам за допомогу, — звертається Іванна до бабусі, яка кинула в скриньку дві гривні.

— Думала, залишу їх у соборі, бо якраз йду на вечірню службу. Але нашим діткам там, у Донецьку, воно більше треба, — пояснила свою пожертву згорблена бабця.

— А все-таки, як упевнитись, що гроші йдуть саме військовим? — допитуюсь уже в напарниці, що підійшла.

— Це питання чую майже кожного чергування. Тому пропоную людині, яка сумнівається у нашій порядності, постояти зі мною до кінця дня. Потім разом відвезти гроші в бухгалтерію і відразу дізнатися, кому й на що вони підуть, а згодом перевірити, чи дійшла допомога. Наразі все необхідне закуповують і доставляють на схід уже відомі в області волонтери Костянтин Зінкевич та Роман Мартинюк разом із командою однодумців. Їм довіряємо ми, їм довіряють солдати та офіцери, — пояснила Ольга Лисобей.

Та я не вгамовуюсь і кажу жартома:

— А який відсоток від зібраної суми отримуєте ви?

Дівчата розсміялись:

— Краще спитайте, скільки ми самі в скриньку кидаємо, коли заступаємо на зміну. Які відсотки?! Ви думаєте, нам більше немає чим зайнятись? Звичайно, є. Але як подумаєш, що там дітвора стоїть неекіпірована, без бронежилетів, то як це все покинути? Якщо не ми, то хто? Он бачите — під'їхала моя посестра Інна Голдованська. Саме вона вирішує організаційні питання, розробляє графік чергувань, а також спілкується з родинами військовослужбовців, що захищають нас на сході, допомагає отримати матеріальну допомогу. Ось останній приклад: Самооборона виділила 1000 гривень сім'ї Луканюк, з якої мобілізували чоловіка — єдиного годувальника двох дітей, а мати має онкозахворювання.

Познайомившись, Інна лише попросила:

— Напишіть обов'язково про наших жінок. Нам потрібні волонтери. Роботи — непочатий край, людей не вистачає. Знаю, що чимало дівчат допомагають бійцям, але треба об'єднуватися, так більше зробимо. Тому запрошую всіх небайдужих. До речі, крім нас, біля супермаркету «Там–Там» уже місяць активно збирає кошти дуже мужній хлопець Дмитро.

Поцікавився я і результатами роботи волонтерів. З'ясувалось, що пожертви зі скриньок (за травень зібрали 24 311 гривень) ідуть переважно на транспортні витрати. Для рейсу лише однієї фури з продовольством та засобами захисту на схід потрібно 11 000 гривень на пальне, мікроавтобуса з добровольцями — близько 5000 гривень. А за місяць Волинська Самооборона відправила вже чотири групи добровольців. Крім того, 6 червня спорядили вантажівку, яка повезла на Східну Україну 20 тонн продовольства, 100 пар черевиків, 20 тактичних жилетів, спальних мішків та комплектів форми, а також три бронежилети 5–го класу. Перед цим доправили 14 бронежилетів того ж класу. А 14 червня разом із черговою групою добровольців передали 10 кевларових шоломів, 43 тактичні жилети, 40 пар наколінників та ліки — вартістю близько 20000 гривень.

До речі, спорядження, ліки закуповують переважно за кошти окремих меценатів, які не хочуть піаритись, хоча їхня допомога подекуди в рази більша від допомоги тих політиків–бізнесменів, фото яких поширюють більшість ЗМІ. Продукти надходять як від фермерів, так і від громадян, а це десятки тонн харчів!
Наступного дня я побував на так званій імпровізованій нараді громадської організації «Активна частина», яку проводили біля скриньки на майдані. Цих гарних рішучих жінок об'єднала і здружила назавжди бочка, що вдень і вночі горіла на вулиці Лідавській перед заблокованою військовою частиною. Коли потреба в блокуванні вже відпала, вони вирішили не втрачати зв'язку.

— Ми допомагали у військкоматах, коли не вистачало працівників, — розповідає ініціатор об'єднання Дарія Нагорнюк. — У перший день анексії Криму записали відеозвернення до кримчан. Працювали спостерігачами на виборах. Організували курси медичної допомоги, причому проводили їх висококласні місцеві лікарі. Зібрали кошти на ліки для наших бійців. Проінспектували місцеву службу цивільної оборони, яка, на нашу думку, наразі зовсім не готова до надзвичайних ситуацій. Разом з іншими прибираємо біля куточка пам'яті «Героям Небесної сотні». Виявили торговий заклад, який торгує алкоголем поряд із школою. Ну і на сьогодні пріоритет — це збір коштів для бійців сходу.

До намету підходить ще одна волонтерка Катерина Оксенюк. З 11 квітня у неї проживає двоє кримських татар із Сімферополя та одна людина з Маріуполя. Всі вони вже влаштувалися на роботу. Як вдалось з'ясувати, Катерина Микитівна віддала їм своє житло. Де сама мешкає — сказати посоромилась.
У цей час до мене зателефонувала мама мобілізованого бійця. Оксана Демчинська та Алла Жупанюк, почувши, що вона просить забрати хворого сина, відразу погодилися допомогти.

А Світлана Кравченко стоїть ще із помаранчевого Майдану.

— У 2004–му я кинула роботу й стала активним учасником Помаранчевої революції. І в 2013 році теж змушена була розрахуватися, щоб вирушити на Майдан. Допомагала і в КМДА, і в Будинку профспілок: варила, готувала, прибирала… Чоловік у Луцьку чергував біля військової частини. А зараз хочу бути впевненою, що мої діти, внуки житимуть у сильній незалежній державі, яку ми тільки починаємо будувати. Тому й не поновлююсь на роботі — відчуваю, що ще потрібна моя допомога…

P. S. Хай уже вибачать дівчата, про яких не згадав у репортажі. Всі ви неймовірно сміливі, рішучі та небайдужі люди. І насамперед — справжні патріоти!

На фото: Члени жіночої сотні Самооборони та «Активної частини» (зліва направо): Світлана Кравченко, Мирослава Козань, Юлія Спіріна, Інна Голдованська, Алла Жупанюк, Іванна Ковальчук, Дарія Нагорнюк, Оксана Демчинська, Ольга Скібіцька, Ольга Лисобей, Ніна Гамоніна.

Василь НАГОРНИЙ

Волинь