Гостя програми "Зелена лампа" – народний депутат України Ірина Фаріон.

Антін Мухарський: Багато століть наша цивілізація пригнічувала та обмежувала жінок. Жінка на кораблі – то до нещастя, жінка за кермом – то гірше від мавпи з гранатою, місце жінки – на кухні і таке інше. Але хвала суспільному прогресу і науково-технічній революції! Часи змінюються – і тепер жінки літають на космічних кораблях і перемагають в автоперегонах Париж – Дакар. І хоча кухарки ще не правлять державами, та в політиці жінки нині теж представлені вельми серйозно. Та що там політика, коли навіть у такому осередку "махрового мачизму", як наша програма, сьогодні головною дійовою особою буде жінка.

Отже, аби поговорити про жіноцтво у великій політиці, ми хотіли запросити онуку Беніто Муссоліні та племінницю Софі Лорен радикальну італійську політикесу Александру Муссоліні. Та вона зв’язалася з поганою компанією і тепер замість того, аби вести марш "чорних сорочок" на Рим, сушить чорні сухарі для ботоксного корупціонера Берлусконі. Ми хотіли запросити колишню російську опозиціонерку Ірину Хакамаду, але вона нині займається виключно світськими тусовками та написанням книжок на кшталт "Секс у великій політиці".

Тож сьогодні ми вітаємо в цій студії найяскравішу жінку Верховної Ради, народного депутата та радикального філолога, завжди готового провести сеанс цілющої іринотерапії серед зросійщених манкуртів, Ірину Фаріон!

Пані Ірино, припадаємо до ваших ніг! Богиня, німфа, людина, що здатна надихати, людина, що здатна керувати і спрямовувати!

Ви дивилися коли-небудь нашу програму?

Ірина Фаріон: Позавчора побачила кавалок – з’їла, ковтнула, посмакувала, захотіла ще. Але все щезло, як міраж.

Антін Мухарський: Структура в нас цілком анархічна. Є ведучий, трошки придуркуватий, пришелепкуватий. Є шоу-балет "Бубенці". Словом, ми сьогодні з вами надзвичайно проведемо час, але перед тим запалімо зелену лампу.

Ірина Фаріон: А як це?

Антін Мухарський: А як це? Це майже як у новорічних програмах – треба придумати риму на слово "запались". Ви як філолог…

Ірина Фаріон: "Усміхнись".

Антін Мухарський: Зелена лампо, усміхнись!

Російськомовні мешканці України – то українці?

Ірина Фаріон: Це ви мене питаєте?

Антін Мухарський: Так.

Ірина Фаріон: Це треба їх запитати. Антончику, життя – це не сьогоднішній день. Життя – це наслідок того сьогодні, що було вчора. Ми маємо спадщину поневолених людей, поневолених на всіх рівнях, починаючи від способу мислення і закінчуючи розхристаним побутом. Ці люди – жертви Російської імперії і її трофеї.

Я розумію, як складно в чужомовному середовищі весь час протистояти. Але казав один поет, що життя – це прямостояння і протистояння. Я тисну лапу тим людям і запрошую їх у реальний український дім. Для того, щоб вони прийшли в цей реальний український дім, вони мають побути на самоті зі собою і запитатися: "А де ти бачив поляка, який говорить чеською? А де ти бачив китайця, який говорить японською?" А чо’ то так є, що в Україні ми маємо, здається, 14,5 відсотків українців, які сказали, що для них рідна мова російська?

Антін Мухарський: Наводжу цитату: "У нас 14 відсотків українців, які вказали, що їхня рідна мова російська, тобто мова окупанта".

Ірина Фаріон: Так, це моя цитата. Це мутація свідомості і наслідок колонізації, починаючи щонайменше на Великій Україні, в яку я зараз закохалася… Я корінна львів’янка, яка полонена Великою Україною, яка полонена Київщиною, Черкащиною і так далі. Оцей містичний запах існує лише на Великій Україні.

Антін Мухарський: Що це за запах?

Ірина Фаріон: І оця війна з містичним українцем проводилася передусім тут. І цього містичного українця не можна було витравити жодним іншим способом як через знищення соціальної основи української мови. А соціальна основа української мови – це його величність селянин. Тому цього селянина треба було замордувати голодом. Це фінал. Галичина цього не пережила. Тому Галичина, на мою думку, – це раціоналістичне крило нашої країни. А без містичності, без світла немає жодного руху нації. Тому тут закорінена оця незнищенна душа українська, тому центр нашої з вами великої країни подарував Тараса Григоровича. Натомість Галичина подарувала це надпотужне інтелектуальне крило, яке називається...

Антін Мухарський: Стус з Донеччини.

Ірина Фаріон: Стус з Вінниччини, з Рахнівки. Йому було 4 чи 3 рочки, коли батько забрав його до себе на Донеччину, бо там вінницькі села вмирали з голоду, а в Донецьку можна було на шахті чи деінде собі щось заробити. Тобто цей синтез раціонального й ірраціонального – це наша певність летіти і змагатися, і повертати тих людей, які з огляду на низку дуже складних обставин відступилися від того, що робить тебе неповторним.

Антін Мухарський: Ще одна ваша цитата: "Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях?"

Ірина Фаріон: Це з мого відкритого листа до Януковича, щойно це велике тіло, яке впало від маленького яйця в Івано-Франківську, стало президентом. Так, пригадуєте це? Скільки ми мали радості від того, що такий великий хлоп знепритомнів…

Антін Мухарський: Хто пригадує, той аплодує.

Ірина Фаріон: Як такий великий чоловік, який стільки кілограмів важить, може знепритомніти від одного маленького яйця?! І цей сміх тоді – несамовитий, радісний, оптимістичний, життєствердний, непроминальний – врятував нас на 5 років від цього. Однак ми за цих 5 років не очистилися настільки, щоби заслуговувати на щось інше. Тому, знаючи, що привнесе оцей чоловік, я відразу зробила цей відкритий лист і презентувала його в одному дитячому садочку, де я одночасно сказала про те, що Стьопа, Фєдя, Ваня – це страшний антропонімійний суржик. Уявіть собі, що Степана Бандеру в хаті кличуть: "Стьопочка, ходи їсти вареники!" Нє? "Ванічка, ґдє ти там?" – я маю на увазі, що хтось кличе Івана Франка. Чи Тарас Григорович назвав би свою поему "Марія" "Мурочка"! Да, красіво?

Чомусь це викликало тоді дуже контроверсійні відгуки, а я зробила тільки один висновок – що я влучила в десятку. Я влучила в те, що є нашим ідентифікатором, бо такі розсипи демінутивів і ауґментативів (зараз поясню людською мовою, бо це пішла філологічна термінологія) – зменшено пестливі форми імен, які викидає на поверхню українська мова, – це умліти можна!

Антін Мухарський: Занотували всі? Занотували, питаю, балет "Бубенці"? А вони в шахи грають! Знаєте, є така книжка у Бриниха – "Шахи для дибілів"? Розумієте, є така книжка! Не будьте дебілами, українці! Слухайте розумних людей і зазирайте в Інтернет!

Знаєте, його величність Інтернет інколи подає інформацію у трошечки викривленому стані. От ми зараз у візитівці почули, що 33 відсотки набрала пані Ірина Фаріон.

Ірина Фаріон: Це ганебно.

Антін Мухарський: А насправді…

Ірина Фаріон: 68.

Антін Мухарський: А знаєте, вони підробляють в Інтернеті – на Вікіпедії є вже такі спеціальні тролі…

Ірина Фаріон: Ні, Вікіпедія, особливо там, де ця моя сторінка, надзвичайно суб’єктивна, неймовірно викривлена. Там повзають якісь істоточки, які її творять і які мають припадок на Ірину Фаріон, і в них або кисню бракує, або якогось вітаміну бракує, або якусь таблетку їм треба зранку випити.

Так от, там є соціологія виборів до обласної ради. Це коли були вибори до обласної ради, я вже і не пам’ятаю в якому-там році, то це було 33 відсотки, а вибори до Верховної Ради – це було 68,02. Але хочу сказати ще одну річ. У нас зараз же придворні приянуковичівські соціологи активно викидають на поверхню цікаву соціологію. І якесь тово, таке велике і грубе, воно ся не вміщає ні в який екран, його прізвище на "К" починається. Його викопали звідси, звідкись. Ну, прізвище в нього таке.

Антін Мухарський: Викопали? То це зомбі? Труп?

Ірина Фаріон: Ну, якесь таке на букву "Ка" і далі "О".

Антін Мухарський: І він так ходить і так смердить, і так: "Еееее! Фашисти! Комуністи!"

Ірина Фаріон: І на "О" закінчується.

Антін Мухарський: І в нього такий запах якийсь, він розкладається, як от зомбі. Його зазомбували, – це, напевно, гаїтянські вуду-піпл.

Ірина Фаріон: Так, і воно малювало нам три з половиною відсотки на виборах до Верховної Ради, тоді коли "Свободі" намалювали 10,44, а реально це було 12 відсотків. Так зараз воно нам малює 5 відсотків – воно вже не може намалювати непрохідне щось. Розумієте?

Антін Мухарський: Після того, як Путін намалював "жопу кота", вони можуть вже малювати все, що завгодно. Ну, реально, намалював "жопу кота". Що це? Кіт ззаду.

Що ви можете сказати російськомовним українцям? Що треба?

Ірина Фаріон: Ми вас чекаємо, ми без вас не можемо. Ви – незадіяний духовний капітал України. Човен українців може бути потоплений тільки всередині, ми не маємо жодних зовнішніх загроз: ні москаль, ні Америка, ні Европа, ні ніхто інший – ми загрози носимо тільки в собі самі.

Антін Мухарський: Що ви можете сказати українським євреям, які бояться партію "Свобода"?

Ірина Фаріон: Мати Василева! Ще Діоген у IV столітті до нашої ери казав, що страх – це ознака рабства. Ну, чого ж такий великий народ опанований страхом? Не треба боятися.

Антін Мухарський: Це теж асимільований народ, бо я знімаю капелюха перед єврейськими націоналістами і вважаю, що євреї взагалі найбільш націоналістична нація в світі.

Ірина Фаріон: Абсолютно!

Антін Мухарський: Вони тримають оборону, вони б’ються одне за одного! Розумієте?

Ірина Фаріон: Я знімаю капелюха перед тим чоловіком, який відродив 17 століть мертвий іврит, і відродження мертвого івриту почалося з його родини. І за рахунок того, що вони усвідомлюють фундамент – це духовні цінності, – вони і є такою потужною спільнотою у світі. Якщо ж доля їх закинула в Україну – працюймо разом, але не працюйте на інші сили.

Може, згадати цей страшний конфлікт, який відбувся межи українцями, ними і московітами у ХІХ столітті, коли українці нарешті здобулися на єдиний український журнал "Основа", але через втручання росіян і через гру євреїв цей журнал було знищено. Не треба грати на користь третьої сили, треба працювати спільно з нами, якщо ми є на цій землі, – ось вам дуже проста відповідь.

Антін Мухарський: І тут лунають овації і оплески!

Зараз у нас така рубрика, яка називається "Фейсбук". Гоша Заславський пише: "Щось голос Мухарського все більше стає схожим на голос Сердючки. Що за кацап в ефірі? Хто пустив? Розстріляти …"

Це, певно, про мене так пишуть.

"Фамилия этого … Мухарский. Сравните с москалями: Березовский, Ходорковский, Гусинский. Кто не вразумил – це не українець, це не москвич, це жидяра пархатая", – це про мене пишуть таке.

А що, ви не читаєте Інтернету? Там таке пишуть, що страшне діло! Коли почитаєш такого, то потім думаєш: "Та тобі нічого не страшно".

Ірина Фаріон: Ні, я коли читаю таке саме про себе, мене це найбільше стимулює. Я стаю сталева, я стаю в обладунках.

Антін Мухарський: Зрозуміли?! Так що пишіть більше, дорогі друзі! Ми дуже вам дякуємо за такі дописи до нашої програми. Від того ми стаємо мудрішими, ми стаємо красивішими…

Ірина Фаріон: Від того ми ще більше світимося.

Антін Мухарський: А ви зрозуміли про символ, так? Це зелена лампа, зелений колір – символ надії.

Ірина Фаріон: Аякже! Хто такий просвітлений? То той, який займається зі середини. А щоби займатися зі середини, зі самого себе (прошу тут ні про які збоченства не думати!), треба в себе вкладати. А в себе вкладати інтелектуальну енергію, духовну енергію треба, власне, тоді, коли ти приходиш до своєї найулюбленішої хатки, сідаєш у свій найулюбленіший кутик, береш книжку – і п?’єш її, їси її, чистиш себе. І якщо ти себе класно почистив, тоді ти маєш право прийти до когось, і хтось, можливо, тоді прийде до тебе.

Антін Мухарський: Чим ви чистили себе останнього разу? Яку книжку ви зараз?..

Ірина Фаріон: Боже мій! Дочинцем чистилася. Антончику, знаєш, що я зробила? Я принесла ту книжку у "верховний тераріум" і, як студент, якому нецікаво слухати нудну лекцію, поклала книжку на коліна…

Антін Мухарський: А коліна у вас красиві! Зніми, Андрійчику, красиво коліна!

Ірина Фаріон: Так, бо в Інтернеті писали, що це не мої ноги. Прошу – це мої ноги!

Антін Мухарський: А балет "Бубенці"аплодує, бо незабаром у нас – музична пауза і є можливість припасти до цих ніг!

Микола Головенко пише: "Україна ще не завершила свого радянського циклу. А націоналізм як тренд тільки продовжує цей радянський цикл. Націоналізм – це жертва радянського насилля, і він у нових умовах діє дзеркально по-радянськи. Націоналісти – це глибоко радянські люди, які у своєму одновимірному світі спромоглися поміняти хіба що колір і клич, але живуть і діють ці люди по-радянськи. Наприклад, заява Михальчишина про те, що не повинно бути в Україні Грицака, Андруховича, Мариновича. То чи розумієте ви, що належите до найбільш радянської партії в Україні, і чому ви так хапаєтеся за цей привид комунізму?"

Ірина Фаріон: Це якийсь хорий чоловік? Він обкурився чогось там чи що?

Антін Мухарський: Михайло Головенко.

Ірина Фаріон: Якийсь без голови Головенко! Нє, ну абсурдні до неймовірного речі! Знаєте чому? Тому що націоналізм – це не ідеологія. Це в останню чергу ідеологія, яку починали впаковувати в усілякі теоретичні абстракції, власне, можливо, в ХІХ-ХХ столітті. Націоналізм – це закони природи. Суть націоналізму полягає в тому, що я самобутній, я неповторний; і я самобутній на всіх рівнях, починаючи від того, як я проваджу свою систему господарювання… Згадайте наш український фразеологізм "Заблукати межи хатою і коморою". А тепер згадайте, що кажуть москалі: "Заблудиться в трех соснах", – напився та й заблукав. Розумієте? Тому всі ці виверти – це, власне, людина, яка також полонена цією ідеологією.

Антін Мухарський: Як пані Фаріон ставиться до ненормативної лексики і можливості її вживання?

Ірина Фаріон: Скажіть, будь ласка, а хіба можна лайно мармулядою називати? Коли я дивлюся на деяких українських політиків, бізнесменів, артистів, науковців, то мені дуже хочеться щодо них застосувати іншу лексику. Тарас Григорович збирав навіть тексти, в які були вкроплені ті слова. І вийшов цілий збірник. Знаєш, як казав про це геніальний Іллєнко у своїй праці "Доповідна Апостолові Петру"? "Я не матерюсь, – казав велет. – Це з мене московські шлаки виходять".

Запитання від шоу-балету "Бубенці": Монтсеррат Ґібернау пише у своїй книжці "Ідентичність нації"…

Ірина Фаріон: Який то рік видання? Дуже цікаво! Я не знаю.

Антін Мухарський: Який то рік, подивіться! Вони не знають навіть, де… Бачите? Я ж кажу: це виховані люди, виховані шоу-бізнесом. Ми відразу кажемо, що це телевізійне покоління, яке тримає книжку тільки в нашій програмі.

Запитання від шоу-балету "Бубенці": "Загалом, розуміють, що Європа складається із західної частини Євразійського материка, а також із кількох островів, не дуже далеких від материка: Ісландії, Корсики, Мальти, Сардинії, Великобританії і т.д. Але це не дає нам виразного уявлення, де закінчується Азія та починається Європа".

Отже, питання: де закінчується Азія і починається Європа?

Ірина Фаріон: "В голові і серці", – Іван Виговський. Класний чувачок був, правда? З москалями під Конотопом погуляв непогано! Молодець! Так от він у своєму "Гадяцькому трактаті" – здається, стаття 1 – каже таку файну річ, яку нам треба взяти на озброєння: "Межі Руської землі (а ми з вами руси, а центр Руси це є Київщина, Чернігівщина, Переяславщина) – це межі руського язика". Оце для мене і є центр світу. Азії, Европи, Америки – так, антураж, який я можу сприймати як декорацію. Межі Руської землі – це межі руського язика, тому що язик – це матеріалізація духу, опора, яка йде з неба.

А очі у вас, Антоне, небесні. Можливо, тому…

Антін Мухарський: Що я закрапав Візин.

Ірина Фаріон: Можливо, тому вам вдається робити такі неординарні речі, бо оцей поклик згори прострілив вас у якусь мить, скажімо.

Антін Мухарський: Мені явився янгол Господень і сказав, що зараз у нас буде музична пауза.

Можна вас запросити до танцю, пані Ірино?

Це той момент, який я запам’ятаю надовго.

Ірина Фаріон: Антоне, це фантастика! Ти таке диво твориш!

Антін Мухарський: Вам подобається?

Ірина Фаріон: Надзвичайно!

Антін Мухарський: Знаєте, мені ваша думка дуже цінна, тому що вся наша родина просто вас обожнює.

Ірина Фаріон: Йой!

Антін Мухарський: Так, правда. Я коли вас побачив, коли почув ваші слова, я зрозумів, що щастя є. Я серйозно, абсолютно. Я довго чекав, коли з’явиться людина… Тому що я підвладний, знаєте, різним там побутовим, родинним історіям просто, але чекав, коли з’явиться ідейна людина, яка артикулює, скажімо так, ті думки, які живуть у багатьох киянах.

Ірина Фаріон: Абсолютно.

Антін Мухарський: В Києві тому і "Свободу" підтримують. Всі мої друзі, російськомовні, але кияни одностайно голосували за "Свободу".

Ірина Фаріон: Ну, ми не можемо без них, – я тобі це все відверто говорила. Розумієш, я вчора мала зустріч у Фастові – я просто шокована: після кожних десятьох речень хтось іде до сцени і несе тобі букет квітів. Це завал! У нас в Галичині такого немає. Я приїхала так, якби з похорону або ніби я заміж у Фастові вийшла. Я не могла залізти в ліфт з букетом квітів. Тобто це спрага на справжність. Знову ж таки це не ідеологічні речі. Це просто коли ти кричиш внутрішньо без жодної гри, без апломбу; просто коли тебе рве, бляха муха, від тої пошлятини довкола в усіх царинах.

Антін Мухарський: Це правда.

Ірина Фаріон: Просто суть в тому, що політиків показують. Тому ми весь час кажемо, що вони дебіли. Але ти зайди в наукове середовище – там така сама порнуха, як і всюди.

Антін Мухарський: Це ми говоримо про Табачника зараз?

Ірина Фаріон: Так, можна.

Антін Мухарський: Я прочитав вашу статтю на блозі, здається, на УП, де зібралися ці відомі манкурти, щоб ви розказали в ефірі про цю всю історію.

Ірина Фаріон: Тому чим більше нас докупи притягнеться, тим більше шансу ми дамо всім решта тягнутися. Тому що це жахливо, коли людина почуває себе самотньою.

Антін Мухарський: Так. Я почував себе самотнім, а коли ви з’явилися, я відчув, що я не самотній вже. Я правду кажу, що десь так особливо після 1995-96 років, коли був такий вибух надії на початку 90-х, а потім воно так усе замулялося, і тільки у 2004-му щось знову таке серйозне відбулося.

Ірина Фаріон: Тому що ці надземи насправді були продуктом свого часу, вони не мали в середині того вістря і протистояння. Людина ж сильна внутрішньо винятково, а тої сили не було. І що тоді?

Антін Мухарський: Тримаю в руках безцінний твір нашої сьогоднішньої гості – пані Ірина Фаріон "Мовна норма: знищення, пошук, віднова". Це саме через оцю книжку у містах Одесі, Донецьку перекривали вхід. Де ще перекривали?

Ірина Фаріон: В Херсоні.

Антін Мухарський: В Херсоні перекривали. За неї билися люди – для того, щоб обстояти своє право знати історичну філологічну правду. О, а тут ще щось є. Лекція Ірини Фаріон "Степан Бандера – практик, теоретик, містик національного руху". Це я заберу собі.

Ірина Фаріон: До речі, Антончику, це необов’язково читати – там є диск, під класну музику ти лягаєш собі на ліжечко, кладеш на себе компик і слухаєш.

Антін Мухарський: Поруч кладеш автомат, надягаєш мазепинку і готуєшся до приходу москалів.

Ірина Фаріон: Під класну музику, звичайно.

Антін Мухарський: Пані Ірина зараз підписує ці дві книжки. А ми тим часом починаємо найважливішу рубрику нашої програми "Хто винен? Що робити?"

Важливі базові питання для нашого сьогодення: Табачник.

Ірина Фаріон: Ні, ми надто багато уваги віддаємо цій морді НКВДиста.

Антін Мухарський: О’кей, давайте ми зараз зробимо невеличкий аналіз тої, скажімо так, "освітньої шушери"…

Ірина Фаріон: Клас, дякую. Яку зігнали в зал.

Антін Мухарський: Яку зігнали в зал і за класичних брежнєвських, навіть не сталінських, часів… Такі вони наче вальяжні, вони щось аплодують одностайно, кондові радянські освітяни.

Ірина Фаріон: В умовах України і тепер, і колись освіта тримається на яскравих індивідуальностях, на тих вчителях і викладачах, які ми носимо у собі в серці.

Я закінчувала дебільну радянську школу. І знаєте, що я пам’ятаю? Я пам’ятаю, він вчив у нас географію – висіла карта в класі, і він казав так-от: "Туман вісімнадцятий! (Ну, туман вісімнадцятий – за Франком, знаєте.) Туман вісімнадцятий, іди до дошки і покажи центр цієї землі". І якщо це чарівнятко не показувало, що центр Землі – це Україна, то цей вчитель географії давав добру лекцію тому.

Антін Мухарський: Але як із цим жити було далі в інституті, коли кругом Совок?

Ірина Фаріон: Знаєте, що він казав? Він казав: "Іди си сядь коло вазонка і дихай киснем. Як тобі не буде вистачати кисню, я тебе накрию скатертиною".

Ви уявляєте, яка я щаслива, що я мала таких вчителів, незважаючи на те, що мудаки очолювали Міністерство освіти.

Дитинка прийшла додому і плаче. "Та чого ж ти плачеш, звірятко золоте? Перший клас – чого ти плачеш?" "Тому що я хочу, щоби моя вчителька вчила мене до 11 класу! Я її так люблю!" – оце є правда про освіту. А те, що у "верховний тераріум" загнали якихось совків від освіти і Дімочка там піротехнізував перед ними, і після кожної п’ятої фрази вони, як Брежнєву, аплодували… Ну, це свідчило, знаєте, про що – що найтемніше перед світанком і що це дуже класно, що їх так сфокусували в одному місці. Я стояла збоку і казала Юркові Михальчишину: "Слухай, фотографуй їх! Ми їх скоро вже не побачимо!" Ми їх викуримо ладаном з церкви нашої освіти, тому що освіта це храм! Тому що освіта походить від слова "світити".

Антін Мухарський: У чому полягає національна ідея України, на вашу думку?

Ірина Фаріон: Йой!

Антін Мухарський: Це перше питання. І друге питання: чим Україна може бути цікавою світу? І третє питання геополітичне: як вижити за часів глобалізації? І четверте питання: чи варто приймати закон проти ЛГБТ? І п’яте питання: чи варто заборонити Комуністичну партію?

Ірина Фаріон: О! Ми почали нову передачу!

Антін Мухарський: От п’ять питань, які ми хочемо вас запитати, але часу обмаль – обирайте будь-яке.

Ірина Фаріон: Дуже просто! Перше запитання про національну ідею настільки тривіальне і банальне, заяложене – мати своє, бути власником, збудувати свою державу. Що таке держава? Держава – це те, що держить, держить нас вкупі, держить нас разом. Степанко Бандера також дає приблизне визначення. То не треба шукати всіх цих визначень.

Я дуже скоро дам відповідь на всі запитання. Друге що там було?

Антін Мухарський: Друге питання геополітичне.

Ірина Фаріон: Ні, то було третє. А друге яке було?

Антін Мухарський: Друге питання: пані Ірино, як ви ставитеся до російського шоу-бізнесу і шансону, і блатняка, і взагалі оцього всього гімна, яке ллється з телеекранів?

Ірина Фаріон: Я до нього ніяк не ставлюся, бо я цього не дивлюся.

Антін Мухарський: А люди ж дивляться! Що людям робити, коли вони вмикають, а там іде серіал ВДВ, де – "За Родіну! За Сталіна!"...?

Ірина Фаріон: Боже! Купити собі диск Ореста Лютого. Знаєте такого? Лікує дуже класно і неабияк.

Антін Мухарський: Ореста Лютого? А-а! Той чувак, що сидить… Знаю його! Я знаю, але не знайомий з ним. Познайомте!

Ірина Фаріон: Так, класний чувак! Купити собі Ореста Лютого як початок лікування від москальської попси. Це, до речі, навіть хірургічним методом.

Антін Мухарський: Відтинанням апендикса і всього, що висить.

Ірина Фаріон: Саме так. Як врятуватися від глобалізації? А точно так само, як ми рятувалися від інтернаціоналізації, бо to wszystko jedno. Цитую геніального чувачка – великого Данте, того, який створив першу націю, тому що "Божественну комедію" написав тосканською говіркою, а не латинською мовою. Цей Данте подарував посил у третє тисячоліття: "Ідіть своєю дорогою і ніколи не зважайте на те, що про вас кажуть інші", – це і є протиотрута для глобалізму.

Антін Мухарський: Занотували? Чи варто заборонити Комуністичну партію? Я, в принципі, за те! От я чесно скажу!

Ірина Фаріон: Я знаю, що ви це і так… Ну, по-перше, коли Тягнибок був депутатом ще попередніх скликань, є законопроект про заборону Комуністичної партії у парламенті. Ну, але ж ми розуміємо, що it's impossible, because...

Антін Мухарський: Because? Why?

Ірина Фаріон: "Бікози" в парламенті, тому "бікоз", розумієш? Тому що 226 – а-у, де ви, 226? Ініціювання через референдум – ЦВК пошле вас разом з референдумом. Але треба змінювати суспільну свідомість, треба тиснути з усіх боків: і через ініціювання референдуму, і через законопроект, який є в парламенті, і через остракізм, і через їх закрикування (як ми це робимо в парламенті), і через тиск на них, і через суди (скажімо, мій суд з Зубчевським – дусту йому на кутні зуби, а не 20 тисяч!).

Антін Мухарський: Дорогі друзі! Я хочу подякувати від усього нашого колективу, від усього народу України, від тих українців, які віднаходять в собі, відмивають ту краплину того золота, яке замулено роками, замулено століттями окупації, століттями брехні, і віднаходять завдяки таким, як Ірина Фаріон.

Ірина Фаріон: Це вперше, коли я на телебаченні почувала, що я насправді у самому житті з найнесподіванішою гамою почуттів, з абсолютною відкритістю і щирістю, з усвідомленням того, що тільки дуже несподівана форма може породжувати дуже глибинні сенси і змісти!

ТВі