Мені дехто часто дорікають емоційністю. Є такий грішок. Весь час налаштовуюся бути спокійною, як удав, а потім заводжуся. Але ось що я останнім часом думаю: біда нашой політики у черствості і беземоційності, а не в надмірних емоціях.

Коли політикам не болять долі простих громадян, коли вони забули, як виглядають гуртожитки, яка це безнадія у 30 років жити там з двома дітьми без всякоі перспективи мати своє житло; як це потрапити в лікарню без блату і чекати, поки до тебе підійдуть; коли серед іх знайомих немає жодноі бабусі, щоб виживала на пенсію в 1200 гривень; коли вони не відповідають на листи мам, чиі діти вмирають; коли безробіття для них - це статистика, а не реальні долі людей, які близькі до самогубства, бо ім немає куди йти щоранку і немає що сказати родині щовечора; тоді політика й перетворюється в те, чим є сьогодні в Украіні - бізнес, шоу - бізнес, обслуговування кланів.

До речі, саме ця зневага політиків до людей і безнадія вивела багатьох на майдани по всій Украіні. Відсутність перспектив збирала іх на протест, а не опозиція.

І це жах, що влада вперто не хоче цього усвідомлювати і розуміти. Я щаслива, що серед моіх колег по опозиціі виявилося багато людей з серцем, які при прийняття надскладного рішення бачили перед собою не лише своі рейтинги і трибуну , а долі конкретних людей. Найкращих в Украіні, до речі. Бо вони щиро і віддано стояли на Майдані, брали участь в таких ненависних режиму автопроіздах, вони готові були до жертовності заради Украіни. Що опозиція дійсно робила все, що від неі залежало, аби морально підтримати кожного заручника, допомогти йому вийти з СІЗО, допомогти з лікуванням.

Очевидно, що ми усвідомлюємо нашу відповіальність за ПОВНУ реабілітацію всіх, над ким висять кримінальні справи. І надалі зобов'язані не просто підтримувати зв'язок, а БУТИ разом, бо ці люди і є та свіжа кров, що повинна влитися в украінську політику і оновити іі.

Ні в кого в опозиціі немає ілюзій щодо влади і іі "чесності", ніхто не вважає перемогою будь- який проміжний варіант до відставки Януковича. І ніде, до речі, про це і не говорить. Але - для перемоги потрібна холодна голова і розум, і все ж трохи живих емоцій, без яких неможливе вболівання. А якщо ми не стоятимемо одне за одного, як одна команда - і не важливими є статус, вік, стать, важливе тільки те, що нас об'єднує - то перемога буде неможлива.

Принагідно дякую всім тим, з ким познайомилася в ці дні у судах, тюрмах і лікарнях. Ваша жертовність і мужність, почуття гумору і справжність мене надихають і ставлять високу планку перед украінською політикою, правда.

Facebook