Ленінську фразу про те, що державою може керувати навіть доярка, перевіряють на Волині.

У населеному пункті Березолуки Рожищенського району крісло сільського голови посіла… шкільна прибиральниця, пише Слово Волині.

Участь у виборах жінка бере вдруге, першого разу для досягнення мети їй забракло лише 13 голосів.

До нового робочого місця колишня техпрацівниця Лілія Коцюбайло тільки звикає. За освітою вона бухгалтер, але за фахом працювала лише шість років. Коли розвалився колгосп, влаштувалася у школу вожатою. Але й тут освітянське «адміністрування» довелося замінити домашнім: пішла у декрет, а коли повернулась, то посаду організатора скоротили. Довелося заробляти на хліб насущний прибираючи. Хоча тепер поле її відповідальності не шкільна долівка, а – чотири села з понад тисячею жителів: Кроватка, Яблунівка, Березолуки, Підгірне. Кандидатуру жінки на посаду голови підтримав кожен третій виборець. Такій довірі Лілія Володимирівна не натішиться, каже: хоча з першого туру перегонів минув місяць, привітання отримує понині.

«З обранням мене, в першу чергу, привітали всі шкільні колеги – їх четверо. Прибиральниць. Вже потім – дирекція, вчителі, сусіди. Люди так щиро раділи, що мені у таке щастя аж не вірилося. Чесно кажучи, не вірю й досі. Дільниці у нас маленькі , тож голоси підрахували швидко і вже за пару годин почула в телефоні: “Вітаємо нового сільського голову. «За» - триста голосів!» А за рекордно низької явки – це шалений результат. Телефон, словом, не вимикався»,- пригадує пані Лілія.

У школі, де 23 роки з ганчіркою трудилася головиха, нині відповідальна за чистоту пані Світлана. Каже, робота складна, бо вимагає фізичних зусиль. Інша справа – керувати. Та якщо хисту до цього нуль, громада лише втрачає. Приклад колеги – приємне виключення.

«Мріяла про таку роботу і в неї є хист до такої праці, як в ні в кого. Вміє всього добиватися. Як працювала в кооперативі по газифікації села, дуже людям помагала. Це завдяки їй зараз чотири села - не забуті хутори. Є газ – є життя. Навіть ті, що виїхали, почали повертатися»,- розтікається в компліментах голові її вчорашня колега по роботі техпрацівник місцевої школи Світлана Горолюк.

Наявність блакитного вогнику в оселі - аргумент номер один. За жінчине вміння домовлятися люди і проголосували. Попередній голова, котрий відбув три каденції, та місцевий лісник, що теж балотувався, - виступили, так би мовити, у ролі статистів. А доки триває юридична волокита із переоформленням чиновницьких документів, Лілія Коцюбайло ще встигає порати господарство. Втім, часу на качок, худобу, рясний малинник за хатою і улюбленого собаку Барсика у неї вже не стане з наступного тижня. Адже плани на життя у 46-річної жінки – грандіозні.

«Зайвого не обіцяю, тільки те, що без сумніву полегшить життя громаді. Перше — це автобусне сполучення з Луцьком. До нас ходить старий радянський автобус, в якому просто під час їзди відвалилося колесо. Дороги самі бачите – жахливі! Їх вже не «ямковити» треба, а здирати до основи. Взимку, коли заметілі, ми протягом двох тижнів відрізані від світу. Ще людям треба допомагати оформляти субсидії, бо села газифікували, а газ здорожчав.Також маю вирішити питання з дитсадком. У наших селах є ще молодь, той діти народжуються. А куди їх водити? В наявності тільки одна підготовча група, яка орендує шкільний клас…»,- ділиться наболілим Лілія Коцюбайло.

На розбиті сільські дороги треба 130 тисяч гривень. Ще стільки ж піде, аби при школі запрацювала друга дошкільна група. Що вдасться отримати від держави ці кошти на весні, у селі сумніваються. Голова ж,- оптиміст! Єдине у чому не певна, так це у швидкому оволодінні комп’ютером. Бо після швабри, сміється, сидіння за монітором видається їй марнотратством.

ВолиньPost