Карета чиста, щойно з похорону. П’ятдесят центів в один ...

— Стій! Давай!

— З вас два долари, сер.

— Чому? А як же, «п’ятдесят центів в один кінець»?

— Правильно. П’ятдесят центів і два долари. Тому що...

Монополія, сер.

О. Генрі «Трест, який луснув»

Усі знають, що монополізм — це погано. Монополізм є явищем, що загрожує не тільки економічному розвитку держави, а й суспільному інтересу громадян. Він стримує виробництво, усуває стимули для модернізації, посилює соціальну нерівність та негативно впливає на життєвий рівень людей. Саме тому цивілізовані економічно розвинені країни ведуть боротьбу з монополізмом, створюючи спеціальні органи, які забезпечують конкуренцію та обмежують апетити недобросовісних гравців на різних ринках.

Наприклад, ви живете у віддаленому від центру районі, де працюють декілька продуктових магазинів. Усі вони конкурують між собою за вас — покупця, намагаючись надати вам знижки, широкий асортимент товарів та якісний сервіс. Уявіть, що раптом залишається один магазин. Інші — закриваються. Що відразу ж відбувається? Правильно, стрімко зростають ціни на товари, до нуля падає рівень сервісу, а продавці перестають бути привітними і перетворюються на хамів. Заради чого напружуватись та працювати, якщо вони стовідсотково впевнені — що б не трапилось, ви все одно будете змушені йти до них, більше продукти купляти нема де.

Усі ми час від часу відсилаємо листи, бандеролі та посилки своїм знайомим і родичам. Отримуємо товари, замовлені по Інтернету та за каталогами. Офіси і компанії кожного дня пересилають велику кількість документів, відправлень та пакетів до різних країн по всьому світу. Ми всі звикли, що на цьому ринку працюють багато фірм, які сумлінно нам допомагають. Якщо треба доставити поштове відправлення швидко і якісно, в будь-яку точку світу, ми звертаємося до компаній, які довгі роки завойовували нашу прихильність та вдосконалювали свою роботу, в які було залучено значні інвестиції і в яких працює велика кількість націлених на позитивний результат працівників. Донедавна ми мали право обирати, а тому всі компанії конкурували між собою за нас, споживачів їхніх послуг.

Разом з усіма на ринку працює добре знайоме переважно пенсіонерам державне підприємство «Укрпошта», що весь час майже не отримувало ані значної державної підтримки, ані інвестицій. Наслідком байдужості влади до потреб його модернізації стала очевидна нездатність конкурувати з приватними компаніями за нас, споживачів. Що в такому разі в розвинених країнах робить менеджмент неефективного підприємства? Перебудовує громіздку структуру, залучає інвестиції та здійснює модернізацію. Що робить Укрпошта? У кращих традиціях українського економічного бандитизму знищує конкурентів волею нібито держави, а по факту — волею корумпованих високопосадовців.

Як це відбувається?

У січні 2014 року уряд спрямовує до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до статті 233 Митного кодексу України». За безбарвною назвою — безпрецедентна навіть для цієї влади спроба масштабної монополізації ринку послуг пересилання міжнародних поштових відправлень.

Звісно, законопроект готувався таємно, його текст не було оприлюднено та, всупереч вимогам Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», він не проходив жодних обговорень і консультацій ані з учасниками ринку, ані із суспільством. Між тим, у пояснювальній записці автори не посоромилися зазначити, що проект не тільки тричі оприлюднювався, а ще й обговорювався на міфічних круглих столах та узгоджувальній нараді.

Бізнес уже ознайомили з приватними умовами домовленостей, як зазначають у приватних розмовах учасники ринку — від 20% до 40% «відкатів» — залежно від повноти переліку товарів, що пересилають компанії. На такі «дрібниці», як серйозне порушення норм Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та чинного конкурентного законодавства України, ніхто не звертає особливої уваги. Також у законопроекті бракує фінансового обґрунтування як у частині видатків, так і в частині очікуваних доходів УДППЗ «Укрпошта» від розширення монополії. Усе свідчить на користь думки, що ніхто з ініціаторів законопроекту не ставить за кінцеву мету ані інтереси підприємства, ані інтереси суспільства.

У своєму інтерв’ю екс-керівник Укрпошти Оксана Плотникова ще рік тому щиро, але необережно, зізналася: «Через два роки ми будемо змушені зняти монополію — цього вимагає Євросоюз. Але за цей час ми встигнемо багато». Вочевидь, вона не мала достатніх здібностей «встигнути багато», тому на посаду генерального директора було призначено Костянтина Кривенка, якого ЗМІ називають кумом Сергія Арбузова, котрий, як відомо, обіймає, за щасливим збігом обставин, посаду виконувача обов’язків глави уряду.

У публічній площині пан Арбузов не втомлюється запевняти іноземних послів та інвесторів у створенні сприятливих умов для інвестицій. Клятвено обіцяє забезпечити державний захист «кожному вкладеному в українську економіку долару, євро або карбованцю». Також він публічно визнає, що можна скільки завгодно спрощувати умови для ведення бізнесу, але вся ця робота нічого не варта, якщо в один чудовий день можуть прийти люди, які відберуть бізнес.

Тільки забуває додати, що одним із таких людей є Кривенко. Саме так — прийде і забере.

До речі, особа, що сьогодні очолює Укрпошту і під кого «зачищають» досить успішно працюючий ринок, є дуже цікавою. Костянтин Кривенко — банкір, входив до керівних органів банків «Національний стандарт», «Європейський», «Владимирський», що з серпня 2009 року знаходяться в стані ліквідації. Як стверджують публікації в незалежних ЗМІ, що спеціалізуються на економічних розслідуваннях, у жовтні 2011 року Головне слідче управління СБУ порушило кримінальну справу за фактом присвоєння посадовими особами банків «Національний стандарт» та «Європейський» коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Після цього пана Кривенка перевели на роботу в Національну комісію з цінних паперів і фондового ринку. Нині голова збанкрутілого банку працює генеральним директором Укрпошти і знищує конкурентний ринок поштових пересилок, як раніше знищував увірені йому банки.

Нехай нікого з громадян не вводить в оману, що Укрпошта — державне підприємство. Жоден з працівників, які працюють на підприємстві, як свідчить досвід, не отримає жодної додаткової копійки до мізерної заробітної плати. Ми ж, споживачі, отримаємо зниження якості сервісу та значне зростання ціни на послуги. Приватні компанії втратять усі вкладені кошти і інвестиції, звільнять тисячі людей, і вони поповнять армію безробітних.

А влада продовжуватиме розповідати іноземним інвесторам про сприятливі умови для розвитку бізнесу в Україні, не маючи віри своїм словам.

Попри звичайну для цієї влади «утаємниченість», якою було оточено урядову законодавчу метушню, опозиція встигла зареєструвати альтернативний законопроект. Але коли за справу береться уряд, є реальна загроза знищення конкуренції. А для нас, громадян — «п’ятдесят центів та два долари. Тому що... монополія, сер».

Олександра КУЖЕЛЬ, голова Комітету Верховної Ради з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики.

Голос України