«Переконана, що об’єднання навколо майбутнього – це єдиний вірний шлях, який маємо зараз обрати. Минуле – це історія, з якої потрібно робити висновки, це те, що залишається в душі людини і визначає рівень її людяності та здатності до любові. Проте об’єднує саме майбутнє.

Згадайте, яким згуртованим був парламент, коли ми разом писали спільну коаліційну угоду, – ми наближали це майбутнє. І як в цьому залі з’явились перші непорозуміння, конфлікти. Вони з’явились в цих стінах тоді, коли на нашу спільну роботу стало впливати минуле. Важке, жорстке минуле.

У цьому залі нема святих, тут всі грішники. Хтось має великий гріх, хтось – безліч маленьких. Але для того й існує покаяння, щоб через нього душа очищувалась та ставала кращою, щоб у майбутнє приходила світлою та очищеною.

Коли вночі, у лікарні, мій чоловік показав мені пост вибачення, автор посту показався мені щирим у своїх почуттях. Мені здалось, що він щиро жалкує про скоєний вчинок. І я тоді прийняла рішення відкликати свою заяву.

Але на ранок щирість поступилась цинічному розрахунку політтехнологів і це був особистий вибір цієї особи: чи слідувати заповіді Божої, чи знехтувати.

Він неодноразово заявляв, що приносив вибачення Олександрі Кужель, яку він нібито не бив. Такої жінки з таким ім’ям у парламенті немає. Є інша Олександра Кужель, яка декілька тижнів провела в лікарні зі струсом мозку. І тому ці вибачення адресовані комусь іншому, невідомому мені.

Стіни цього залу ще пам’ятають минуле скликання, коли більшу половину депутатів становили члени Партії Регіонів. І пам’ятають, як вони глумливо посміхались, коли ми волали про побиття у тюрмі Юлії Тимошенко, як плескали в долоні, сповнені відчаю виступу Ірини Луценко, у якому вона розповідала про тортури, яким піддається наш товариш. Як тупотіли ногами і весело сміялись під час Майдану, коли ми намагались донести правду про знущання, побиття і вбивства, що чинились минулою владою.

Минуло два роки, але в цьому залі, на жаль, нічого не змінилось, окрім деяких прізвищ. Цинізм, безкарність, жорстокість та бездуховність, як і раніше. Віковий шовінізм, сексизм… Ми не склали один з найголовніших іспитів, не виконали основну вимогу, що відділяє демократичну країну від країни третього світу – вимогу моральної зрілості.

Тому в цих умовах вважаю неприпустимим відволікати увагу та ресурси правоохоронних органів і прокуратури на розслідування вчинку цієї особи і тому я відкликаю свою заяву про скоєння злочину з прокуратури.

Відкликаю свою заяву, надаючи право суду та оцінці єдиному судді, який все бачить і якого неможливо ошукати. Бог суддя праведний.

Хочу також висловити слова подяки всім, хто підтримував мене та допомагав у ці нелегкі для мене дні. За радість усвідомлення, що в нашій країні так багато справжніх людей, – набагато більше, ніж це часом здається.

Дуже дякую всім бійцям, добровольцям, підприємцям, всім, хто мене підтримував, депутатам, лікарям Інституту нейрохірургії ім. академіка Ромоданова і Феофанії – професійним і надзвичайно людяним. Я дякую всім за підтримку, за безліч квітів, за всі дзвінки – вони для мене надзвичайно важливі.

Завдяки всім вам я відчуваю себе зараз набагато сильнішою і впевненішою.

Я – жінка, я – політик, що пишається всім, що я зробила і що обов’язково ще зроблю для цього парламенту».

Преса України