Все частіше в українському суспільстві зустрічаються жінки, які віддають свої думки, всю свою працю і хотіли б віддати своє життя рідному краю.

Чоловік – захисник, дослідник, годувальник, сильний і мужній. Жінка – хранителька домашнього вогнища, порадниця, доглядальниця. Такі соціальні ролі міцно закріпилися у відносинах статей і в нашій підсвідомості теж. Та чи можливо, щоб жінка байдуже споглядала, як топчуть гідність рідного народу, чи як знемагає у нерівній боротьбі її захисник? Звісно ні, вона підхопить його меч та продовжить незавершений бій. Вона навчилася бути сильною, хитрою, витривалою. А витривалості слабкій статі не бракує. Сама природа заклала в нас величезні можливості до самовідновлення. Щоб запустити ці механізми бракує лише волі, бракує загострення ситуації, її критичності.

Жінка-воїн – не поодиноке явище в історії людства. Відомо, що у багатьох війнах жінки ставали до солдатських лав на рівні з чоловіками, були прекрасними розвідницями, витривалими партизанками.

За прикладами далеко ходити не потрібно. В Теребовлі, що на Тернопільщині, стоїть пам'ятник відважній Софії, дружині оборонця місцевої фортеці, яку у 1675р. атакувало турецько-татарське військо. Захисників фортеці було близько 200 чоловік, тоді як вояків Ібрагім-паші налічувалося близько 10 000. Бачачи, що чоловіки надто виснажені тривалою боротьбою і готові вже скласті зброю, ця жінка взяла в руки кинджал і закликала інших дівчат та жінок зробити те ж саме. Завдяки їй оборону фортеці таки втримали. Подібних прикладів як в Україні, так і по всьому світу можна знайти немало.

Мати, яка стає на захист своїх дітей, схожа на вовчицю, котра готова перегризти горлянку будь-кому, хто посягне на її потомство. Вона не відступить від своїх вовченят і боронитиме їх до останнього подиху. В такої жінки щезає страх, зникає інстинкт самозахисту. Є лише звіряча лють, ненависть до свого ворога. влада посягнула на святе – посміла пролити кров українських дітей. Тож хай тепер не дивується, що захист триватиме до останньої краплі крові.

Революція – це зовсім не жіноча справа – скажуть вам деякі скептики. Але подивіться, скільки жінок зараз стоїть на майданах, скільки їх миттєво відреагували на жахливий злочин 30 листопада. Це матері в теперішньому чи в майбутньому, вовчиці, для яких немає чужих дітей і так – це інстинкт справжньої жінки – захищати своє потомство, навіть якщо доведеться прикривати його власним тілом.

УкрЗахідІнформ