6 травня у Басманному суді Москви проходило відразу два засідання у справі Надії Савченко. На одному розглядали вимогу звільнити її, як делегата Парламентської асамблеї Ради Європи. На іншому - продовжували термін арешту.

Басманний суд розміщений трохи на північ від центру столиці, недалеко від знаменитої площі трьох вокзалів. Місце це дуже пожвавлене, зручне в сенсі транспортної доступності. І якби в російському суспільстві була інша думка з приводу української війни, то сюди на неправосудні суди йшли б сотні й тисячі. Але цього немає. Сотні, тисячі, мільйони йдуть повз, а в Басманний суд заглядають лише десятки.

Металеві рамки, турнікет. Огляд. Чим нахабніше і розв'язніше поводиться російська дипломатія, російська армія на зовнішній арені, тим увічливіша обслуга спецслужб у будівлі суду. "Будь ласка, покажіть цю кишеню рюкзака. Ріжучих, колючих предметів немає? Будьте люб'язні, і цю".

Всередині, в коридорі, не випадкові відвідувачі. Незаконне, абсурдне утримання Савченко триває довго. І люди, які регулярно приходять до неї, вже добре знають один одного. Тиснуть руки, цмокають один одного в щічку. Багато хто - у вишиванках – найрізноманітніших - білих, чорних, сіро-лляних, в одязі жовтих і блакитних кольорів, з жовто-блакитними стрічками. Дехто з квітами (теж жовто-блакитних кольорів). На грудях - великі значки: «Свободу в'язням Болотної», «#FreeSavchenko», «За нашу і вашу свободу».

Спочатку здається дивним, що вони не похмурі, не сумні, а жваві, сміються, жартують. Але це лиш до тих пір, поки не побачиш Надію Савченко. Вона, страшенно змарніла, тонка аж дзвінка, світиться зсередини якимось дивовижним світлом. І головне - усміхається. Не натужно, а просто і щиро. Надія рада побачити людей, які прийшли до неї. А вони раді побачити її. Для них вона вже майже родичка. Ну, принаймні, дуже близька людина. І обговорення, що саме крикнути Надії, як махати їй рукою, квітами, щоб вона побачила, почула, відчула, що не одна в столиці країни-агресора, здаються тут цілком серйозними і важливими.

Спочатку говорили, що засідання відбудеться в залі №19. Це на першому поверсі. Але ось, виявляється, його перенесли в № 21 - на другий поверх. Усі піднімаються нагору. А тут уже коридор перегороджений лавками. Першу лінію займають фото- і відеорепортери. Решту втискають у вузький прохід за лавки. Доводиться чекати приходу конвою із Савченко. Сама собою виникає жвава розмова, точніше - невелика сварка між активістами і телевізійниками. Працівники "Звезды" точніше, судячи з напису на мікрофоні, Zvezd`ы та Lifenews якраз поводяться досить скромно (до речі, чи не дивна для них самих ця мерзенна гейропська латиниця у назві їх ура-патріотичних каналів). А ось хлопці з НТВ звикли скандалити з зірками. А немає зірок, то й громадські активісти згодяться.

Активісти засуджують ентевешників за антиукраїнську пропаганду, за розпалювання мілітаристської істерії. Радять, якщо їм така люба війна, самим їхати на фронт, а не підштовхувати до цього інших. А ентевешники... Навіть важко сказати, що аргументованого говорять ентевешники. Просто: "Що ж ви живете в Росії, якщо вам тут так погано? Їдьте!". Стара, дурна, тоскна пісня, дуже знайома з рідної Одеси ("Ну, і їдьте в свій Ізраїль!"). Природно, активісти починають голосно обурюватися. Першими чуються фрази літніх людей, на кшталт: "Та я - москвич у третьому поколінні. Чому я повинен залишати вам свою Москву? Самі їдьте!"

Підходить пристав: "Зацікавлені громадяни і преса! В інших залах зараз теж йдуть суди. Будь ласка, дотримуйтесь тиші! Інакше я буду змушений вас вивести". Але це не дуже заспокоює суперечка НТВ з народом (міноборонівська Zvezdа і LifeNews, до речі, як і раніше, мовчать). Тоді пристав змушений підвищити голос "Я тут відповідаю за порядок. І ви всі знаєте моє прізвище... "-" Ні, не знаємо! Назвіть!» - «Улядарев. Петро Іванович. Якщо порядок порушуватиметься, буду змушений усіх вивести...".

А поки тривають ці суперечки, з коридору в зал проводять Надію. Відстань там - два метри. Так що привітати, як хотіли, її не вдалося. Ну, та бог з ним. Її тут ще часто водитимуть, з собакою, з кінологом, з вісьмома плечистими спецназівцями. Тендітну, схудлу, змарнілу жінку.

Телевізійників запускають у зал по черзі - "п'ятірками" рівно на хвилину. Потім - інших представників преси і просто відвідувачів. Для останніх місця явно не вистачить. Але й, крім усього іншого, пристави просто вередують (зараз уже ввічливості менше, ніж зранку, при огляді). Так що пара-трійка місць на лавах залишаються незайнятими.

Засідання вели різні судді - Карпов і Мушнікова. Але що про них говорити, люди підневільні. Як справедливо сказали адвокати Савченко Фейгін і Новіков (Полозов зараз прихворів), судді не підтримують жодної тези, висунутої захистом "Ваша честь, ну як же це може бути?"

Так, дивитися на суддів і розповідати про них не дуже цікаво. Погляди притягує до себе Надія, що сидить у клітці. Втім, всидіти їй важко. Вона дуже, дуже схудла, але очевидно готуючись до засідання, підтримувала сили. Тому найчастіше, стоячи, слухає, що їй говорять. У залі Надія шукає очима знайомі обличчя. Посміхається тим, кого вже звикла впізнавати за цей час, махає рукою, підбадьорливо киває. У ній зовсім немає ні позерства, ні панібратства, ні якогось особливого відчуття власної значущості. Вона проста, природна і... дуже привабна. Як же їй підходить це вже, здавалося б, банальне визначення - українська Жанна д'Арк.

За залом спостерігає з десяток пар очей приставів і спецназівців. Під час засідання не можна фотографувати. Строго обіцяно: якщо хтось зробить це без дозволу, його не просто виведуть, а й складуть протокол про адміністративне порушення. І дійсно, когось із першого ряду вивели (втім, залишилося не зовсім зрозумілим, за що).

Проте ось іноземець, представник якоїсь із європейських організацій кличе до себе пристава і вказує на те, що за правилами зброя співробітників, які охороняють Савченко (це чоловік вісім), «не повинна бути направлена на присутніх». Пристав киває головою, підходить до зазначеного охоронця і каже щось на вухо. Той невизначено знизує плечима і сидить, як сидів. Іноземець кривиться, але нічого не вдієш - тут свої порядки. І «око» автоматного дула продовжує дивитися на публіку.

Рішення винесено (хто б сумнівався, звичайно ж, не на користь Савченко та її захисту). Всі виходять із зали. Згідно з місцевим урочистим церемоніалом, Надії надягають наручники, знімають наручники. А вона в цей час звертається до людей: "Будь ласка, йдіть на вулицю, надихайтесь свіжим квітучим травневим повітрям, аби, коли повернетесь, я б теж могла відчути через вас атмосферу весни. Бо я ж уже котрий місяць сиджу, як той собака, в темній та маленькій камері, в смердючій тюрмі. Або, в кращому випадку, тут у клітці на засіданні суду."

Не знаю, може, написані, слова ці здаються штучними, пишномовими. Але коли їх каже Надія, то вони проймають, і відчуваєш, що це - від самого серця. Савченко взагалі чудовий оратор. Вона говорить чітко, гостро, грамотно.

«А як комусь треба, чи вже просто набридло, то йдіть, будь-ласка. Я вас уже побачила, я рада. А далі тут сидіти нема чого. Тут все однаково - судді по шпаргалці читають, що їм написали". І знову дивовижно. Вона сама сидить який уже місяць, могла б обізлитися, стати нервовою. Але ні, вона не хоче, щоб ті, хто прийшли, витрачали даремно свій весняний час.

Втім, іноді Надія дозволяє собі невелику розвагу - і починає тролити слідчого, прокурора, суддю, вимагаючи повільно і дослівно перекладати з української на російську і з російської на українську кожне своє або їх слово. Дівчина перекладачка чомусь ніяковіє, іноді затинається. Тоді Надія їй з легкою посмішкою підказує.

Ще більшою розвагою для неї (і для адвокатів) стала заява слідства, що у справі Савченко допитано 108 тисяч свідків (а два місяці тому, як нагадав Марк Фейгін, було лише 19 тисяч). Виходить - 45 тисяч свідків на місяць, півтори тисячі в день, без свят і вихідних. Маячня...

Була на другому засіданні 6 травня не тільки цифрова дурість, але і смислова. Слідство заявило, що «ополченці» з батальйону «Зоря» по доброті душевній відпустили Савченко 23 червня минулого року (раніше говорилося, що вона, нібито, втекла). І ось, потрапивши на волю, вона пішла не до Харкова чи в Київ, а для чогось через кордон до Воронежа, щоб опинитися в російській в'язниці. "Нас усіх мають за дебілів", - так грубувато висловився з цього приводу Фейгін (Постійний учасник гри «Що? Де? Коли?" Ілля Новиков віддає перевагу більш коректним формулюванням).

Утім, дивно було б так уже веселитися з приводу всіх цих благодурниць російського слідства. На другому засіданні Надія попросила викликати швидку, оскільки у неї заболіло серце. І це сумне нагадування. Так, вона тримається. Але насамперед - на силі волі. А здоров'я і життя цієї дивовижної жінки, як і раніше, у величезній небезпеці. І свій день народження 11 травня вона зустріне у в'язниці, можливо, у ліжку. А ми - на волі. Але давайте його відзначимо так, щоб Савченко дізналася про це.

#FreeSavchenko!

Олег Кудрін, Москва.

УКРІНФОРМ