Європа виключає військовий варіант у протидії агресії Росії в Україні, адже вважає, що може перемогти у цій війні засобами дипломатії та економічного тиску. Баченням того, наскільки усвідомлюють європейці рівень загрози з боку РФ, як ефективно доносити правду про Україну світові і протистояти проросійським «експертам-пропагандистам» в інтерв'ю Укрінформу поділилася виконавчий директор Офісу зв'язку українських аналітичних центрів у Брюсселі Олена Пристайко.

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ З ЕПІЦЕНТРОМ В УКРАЇНІ

- Пані Олено, наскільки адекватно і об'єктивно, на вашу думку, європейці сприймають ситуацію в Україні? Чи всі тут уже усвідомлюють, що Росія підступно напала на Україну, окупувала Крим, продовжує військову агресію, і це становить загрозу всій Європі?

- Це, насправді, складне запитання, яке має кілька рівнів. Тому що у цій сфері приймають рішення і дають оцінки посадовці та фахівці, які представляють різні країни і структури, виходячи з широкого спектру інтересів. Але тут одразу можна відокремити інтереси всього Євросоюзу та пріоритети окремих країн-членів.

На загальноєвропейському рівні наші партнери дотримуються єдиної позиції щодо несприйняття російських дій в Україні, і запровадження санкцій проти Росії консенсусом усіх 28 країн-членів вважається значущим здобутком. Водночас, цей консенсус зберігати важко, оскільки країни-члени можуть мати окремі інтереси, які складно утримувати в єдиному руслі.

- Чи адекватна реакція ЄС загрозі з боку Росії?

- Багато кому в Україні та в Європі видається, що Європа і світ у цілому не відповідають належним чином наявній загрозі. І я також схиляюсь до цієї думки. Загроза є недооціненою, відповідь на неї є часто запізнілою і не у повному обсязі. Здається, що Україна перебуває в епіцентрі масштабного цивілізаційного експерименту. Він полягає у тому, що Захід намагається перемогти у традиційній війні ХХ століття, яка ведеться летальною зброєю, де гинуть люди, методами і засобами ХХІ століття - тобто без використання військової сили, традиційного збройного протистояння. Європейці, здається, вважають, що у традиційній війні минулого століття можна перемогти методами ХХІ століття, тобто стискаючи економічні обмежувальні заходи, вимиваючи ресурси з економіки країни-агресора.

Україна вважає такий підхід недостатнім, оскільки це саме ми втрачаємо життя людей, території, несемо величезні збитки в економіці. Але європейці поки що переконані у доцільності й ефективності продовження боротьби саме економічними засобами. Можливо, вони навіть думають, що втрутившись у війну традиційними військовими методами, вони «спустяться на рівень агресора», що цивілізовані суспільства не мають вирішувати конфлікти зброєю.

Ну і, звичайно, фактор ядерної зброї. Насправді сьогодні міжнародна спільнота ще не виробила алгоритму протистояння агресору, який не тільки має, а й ще погрожує використанням ядерної дубинки. Таку погрозу, наприклад, було повторено в інтерв'ю Путіна у недавньому російському фільмі, присвяченому річниці окупації Криму.

Чи розуміють, особливо пересічні європейці, рівень загрози від Росії? Мені видається, що ні. Відчуття цієї тотальної загрози й агресії з боку одного із важливих міжнародних гравців поки що не сформувалося. Принаймні, у деяких країнах ЄС - точно така ситуація.

І в цьому питанні багато чого має робити сама Україна. Значно більше потрібно розповідати про те, що відбувається в зоні військових дій, інформувати, наводити факти, ділитися інформацією та аналітикою. Це також важливо для отримання ще більшої і адекватної міжнародної підтримки.

ГРЕЦІЯ - «ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ» РОСІЇ В ЄС

- Відомо, що на тлі оптимістичних заяв про єдність інтереси деяких країн ЄС відрізняються від брюссельського курсу. Які неформальні групи ви б відзначили серед країн-членів у питанні політики щодо України і Росії, позицій щодо санкцій проти Москви?

- Так, є ті, хто нас найбільше підтримують, бо вважають, що безпека України є чинником їхньої власної безпеки. Відомий вислів поляків, що «немає вільної Польщі без вільної України». Окрім Варшави, це балтійські держави, Велика Британія. До цієї групи також тяжіють скандинавські країни - вони завжди борються за справедливість, права людини і суверенітет. Також доволі рішуче щодо Росії і сприятливо на підтримку України загалом виступає Румунія.

Є група країн, які просто територіально перебувають далеко від нас, і, природно, мають свої інтереси в інших регіонах. Це південні країни - Італія, Іспанія, Португалія. Окрім цього, там значну роль відіграє російський чинник - гроші, інтереси, часто прихований вплив на внутрішню та зовнішню політику цих країн.

Православна Греція - такий собі російський «троянський кінь» в ЄС, який може зіграти негативну роль не лише у протистоянні з Росією, а й у внутрішніх процесах самого ЄС. Такі важковаговики як Німеччина і Франція, йдуть у зв'язці, направляють рух усього ЄС, керуються власними інтересами, на них важко впливати.

Однак є група країн, де Київ може і повинен активніше працювати. Це країни Центральної Європи, які мають відносно невизначене ставлення до того, що відбувається в Україні. Це Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія. Насправді дуже дивує, що, перебуваючи у минулому столітті у радянському Варшавському блоці, вони не у повному обсязі усвідомлюють загрозу від поведінки Росії. Ці країни на засіданнях Ради ЄС або відмовчуються з українського питання, або займають невизначені чи не надто проукраїнські позиції. Зрозуміло, що тут важливу роль відіграє фактор їхньої енергетичної та фінансової залежності від Росії. Однак, чи може це повністю затьмарювати відчуття потенційної небезпеки?

Основна думка, яку Україна має доносити Європі та світові: те, що відбувається в Україні, не є внутрішнім українським конфліктом, і навіть не є двостороннім конфліктом (війною) з Росією, а є загрозою всьому світові. Оскільки поведінка Москви залишає небагато сумнівів стосовно того, що Україна є не стільки її самоціллю, скільки інструментом, аби показати незадоволення своєю позицією у світі. І що поки Росія не отримає місця, якого на її власну думку заслуговує, вона не заспокоїться. І ніхто не може, і не повинен відчувати себе у безпеці. Цю тезу необхідно просувати за усіма каналами, використовуючи усі міжнародні інструменти. Ми - і держава, і неурядовий сектор - повинні працювати ще більше.

У ЄВРОПІ ДУМКА ГРОМАДЯН ВПЛИВОВІША НІЖ ПОЛІТИКІВ

- А яку частину цієї роботи готова виконувати ваша організація?

- Офіс зв'язку українських аналітичних центрів у Брюсселі розпочав діяльність у березні минулого року, коли ми провели перший публічний захід. Ми об'єднуємо близько 20 найсильніших аналітичних центрів з усієї України, маючи за мету представляти процеси, які відбуваються у державі, грунтуючись на експертних позиціях наших дослідників. Це є дуже важливою справою - якісно інформувати, здійснювати комунікацію із особами - посадовцями інститутів та країн-членів ЄС, які приймають рішення по Україні тут, у керівних інституціях Євросоюзу та на рівні національних урядів країн-членів. Дуже важливо, щоб такі рішення грунтувалися у тому числі й на нашій експертизі. Адже ніхто, окрім українських експертів, українських громадян не є більш обізнаним про ситуацію в Україні. Наша діяльність спрямована на просування європейської інтеграції України, кінцевою метою чого є вступ до ЄС. Нашими засобами, зброєю заради цього - є знання, експертиза, контакти усередині України і в Європі - все застосовується заради досягнення цієї мети.

- Які використовуються канали, формати комунікації з європейською стороною, хто є споживачем інформації та аналітики про Україну?

- Ми визначили чотири цільові групи, з якими працюємо, намагаючись поглиблювати взаємодію, вплив та обмін інформацією. По-перше, це ті, хто приймає рішення щодо України - посадовці інститутів ЄС та країн-членів ЄС різних рівнів. Друга ланка - ті, хто готує ці рішення, допомагає політикам. Це експерти, громадські діячі, правозахисники, представники неурядових організацій. Третя група - журналісти. Вони відповідають за інформування суспільств і тих, хто приймає рішення в Європі. Четверту категорію ми вважаємо найважливішою для нас. Це власне європейські громадяни. Адже у кінцевому результаті приймати рішення про долю України в ЄС будуть самі громадяни. Тобто рішення прийматимуть політики, спираючись на громадську думку. І саме тому ми спрямовані на вихід до кожного пересічного європейця.

Щодо форм комунікації, передусім, це відкриті, публічні заходи, які проводимо не лише у Брюсселі, але й в інших столицях - у Парижі, Берліні. Окрім цього, постійно ведуться консультації з посадовцями інституцій ЄС, які працюють по Україні. Також на нашому сайті регулярно розміщуються аналітичні матеріали про Україну. Ми тісно співпрацюємо і з нашими європейськими «побратимами» - експертами та дослідниками щодо України та суміжних тем.

- Які теми сьогодні є найбільш актуальними для інформування, обговорення, аналізу, просування українських національних інтересів?

- Усі актуальні теми відомі для широкого кола фахівців. Але їх треба активніше просувати як на публічному, так і на закритому, експертному рівні. Це - агресія Росії проти України, надання державі міжнародної економічної допомоги, стан українських реформ, руйнування Росією міжнародного порядку та шляхи його відновлення, виконання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, у тому числі запровадження з 1 січня 2016 року поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС... Європа, світ мають більше пізнавати Україну, бачити її нашими очима і любити через наші серця.

"ПЕРСОНАЖІ" РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ У БРЮССЕЛІ ДОБРЕ ВІДОМІ

- ЄС поступово починає усвідомлювати цинічність і шкідливість масштабної російської пропаганди. Москва відкрила і фінансує у Брюсселі та інших європейських столицях чимало організацій, які займаються публічною і закритою пропагандою...

- Ми завжди бачили цю діяльність, але впродовж кількох останніх місяців вона значно активізувалася. Створюються так звані організації, інститути, дослідницькі центри. Під прикриттям нібито європейських діячів для обговорення виносяться, на перший погляд, адекватні для України питання, теми. Але, коли відвідуєш такі заходи - бачиш дискредитованих і «добре знаних» у Брюсселі персонажів. Щодо таких «експертів» і організовуваних ними подій є дві точки зору. Можна на них приходити і переконувати аудиторію, намагатися донести реальну картину того, що відбувається в Україні, як та за якими мотивами діє Росія. Але саме своєю присутністю ми легітимізуємо весь цей процес, особливо, коли у ньому беруть участь українські офіційні особи.

Тут потрібно бути обережними. Відтак, ми, порадившись із членами Офісу, дійшли думки, що стоїмо на позиціях ігнорування такого роду заходів із одночасним інформуванням про існування і діяльність таких організацій.

Але це лише окремі випадки на фоні ведення Росією проти України глобальної інформаційної війни. Ця пропагандистська машина цинічна і підступна, уміло використовує чутливі для європейців теми, граючи на їхніх емоціях, використовуючи факти з їхньої історії, і підживлюючи це все, звичайно, немаленькими грошима. Але я упевнена, як це вже було в історії - правда все одно переможе.

Україна не повинна займатися контрпропагандою і прямо відповідати на брехню, яка ллється. Ми маємо говорити правду про все, що відбувається, в тому числі і щодо того, чи ми на 100% справляємося із завданнями та викликами, які перед нами стоять.

- Можна в повному обсязі інформувати про Україну. Але щоб нам повірили, ця інформація повинна містити і відомості щодо виконання Україною зобов'язань перед міжнародними партнерами, проведення реформ. Чи маєте ви достатньо позитивних сигналів про це з України, щоб їх щиро й упевнено доносити європейським колегам?

- Спілкуючись із нашими європейськими візаві, доводиться чути про те, що ЄС міг би більше робити для України, однак для цього потрібно, щоб Україна швидше та більш рішуче просувалася у реформуванні країни. Вони розуміють, що важко реформуватися в умовах війни. Тому допомагають фінансово, методологічними порадами та рекомендаціями, діляться досвідом.

Однак нам дійсно треба пришвидшуватися, треба робити більше, залучати всі верстви населення до зміни країни, підвищити відповідальність та звітність влади перед людьми. Ми не маємо ні права, ні часу, щоб використовувати війну як причину своєї неспроможності та бездіяльності.

Перемога на нашому внутрішньому фронті за реформування країни є гарантією нашої перемоги на реальному фронті з агресором, а згодом - і нашого формального входження до європейської родини.

УКРІНФОРМ