Демократична партія США кандидатом в президенти висунула Гілларі Клінтон – вперше за Білий дім буде боротися жінка. Про її плюси й мінуси міркує професор кафедри американістики університету Регенсбурга Фолькер Депкат.

Їй це вдалося: Гілларі Клінтон офіційно стала кандидатом в президенти США від Демократичної партії (ДП). Після виснажливої, тривалий час невизначеної та в усіх відношеннях жорсткої і непростої кампанії проти несподівано сильного конкурента Берні Сандерса партійний з’їзд демократів у Філадельфії номінував Клінтон. За колишню першу леді проголосували 2 842 депутати, за Сандерса – 1 865. На тлі мінливих уподобань під час цієї виборчої кампанії, з усіма її несподіваними подіями і поворотами, легко забути, як довго і цілеспрямовано Гілларі готувалася стати кандидатом у президенти.

Жорсткий кар’єрний план

Її шлюб з Біллом Клінтоном був, незважаючи на всю емоційну прихильність, у тому числі й політичним партнерством, метою якого стало планомірне зростання кар’єри подружжя. Цей союз був надзвичайно ефективним – набагато ефективнішим, ніж навіть між Франкліном та Елеонорою Рузвельт в 1920-30-ті роки.

Спочатку Гілларі Клінтон стримувала власні амбіції, зробивши ставку на політичну кар’єру чоловіка – спершу в період його губернаторства в Арканзасі, потім під час президентської кампанії 1992 року і, нарешті, в ролі першої леді з 1993 до 2001 року. Однак весь цей час вона залишалася самостійним, помітним і активним політичним гравцем в команді Білла. Вона була найбільш політично ангажованою першою леді, що коли-небудь перебувала в Білому домі.

По завершенні свого президентства Білл Клінтон повністю переключився на підтримку кар’єри у великій політиці його дружини. Вона з успіхом балотувалася на стратегічно важливий пост сенатора від штату Нью-Йорк, в 2008 році зробила першу спробу стати президентом, потім обійняла пост держсекретаря в кабінеті Барака Обами. Але вже після першого терміну на цій посаді вчасно пішла у відставку, щоб спокійно – на безпечній відстані від Обами – підготуватися до другої спроби стати кандидатом в президенти від демократів.

Гілларі не викликає емоцій

Настільки принадна цілеспрямованість, яка – попри всі кризи і невдачі – привела її до нинішнього успіху, безумовно, є одною з головних переваг Гілларі Клінтон і доводить її здатність до лідерства. Однак водночас саме вона є причиною, з якої багато хто вважає Гілларі холодною, розважливою ??і кон’юнктурною персоною.

На відміну від Обами вісім років тому, слова Гілларі Клінтон не зігрівають серця її виборців. Неможливо уявити собі, що вона коли-небудь могла б викликати ентузіазм, подібний до того, який проявився, наприклад, в емоційній пісні “Yes We Can” (“Так, ми можемо”. – Ред.), що стала неофіційним гімном і слоганом виборчої кампанії Обами.

Навпаки, жоден з тих, хто боровся за право стати кандидатом в президенти США, не був на початку кампанії настільки непопулярний, як Гілларі Клінтон. І ситуація не стає гірше лише тому, що кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа люблять ще менше. Якщо в результаті американці оберуть президентом Гілларі Клінтон, це буде голос розуму, а не серця.

Висуваючи своїм кандидатом Гілларі Клінтон, Демократична партія США вдруге за останні вісім років робить історичний вчинок. Спочатку в 2008 році вперше на пост президента США від демократів балотувався чорношкірий. Зараз, вперше за 227 років історії американського президентства, від ДП за місце в Білому домі буде боротися жінка.

Трамп може відлякати середній клас

Проте далеко не всі американці готові будуть проголосувати в листопаді за Гілларі лише тому, що вона жінка. По-перше, тому що питання про те, що таке бути жінкою в сучасній Америці, є одним з ключових питань, які поділяють країну на два політичні табори. Гілларі Клінтон обстоює позиції ліберального фемінізму, котрий домагається повної рівності для жінок у всіх сферах життя. У консервативному таборі такий підхід приймають у багнети, причому не тільки чоловіки. Особливо впадає в око те, наскільки ненависна Клінтон для жінок, які дотримуються консервативних поглядів.

Гілларі Клінтон поляризує – і за нормальних обставин це означало б у певному сенсі кінець її президентських амбіцій, оскільки результат виборів у США – як це принаймні було досі – завжди визначала помірна більшість.

Але в цьому році ситуація така, що республіканці висунули Дональда Трампа, який завдяки своєму нестримному популізму і буйному нарцисизму цілком може налякати помірного виборця, а також представників найрізноманітніших небілих етнічних груп.

Все це надає Гілларі Клінтон шанс, ще рік тому його навряд чи хтось назвав би реальним, виступити в ролі помірного кандидата, політичного голосу розуму, у якого, до того ж, не забракне державного досвіду. У боротьбі проти поміркованих кандидатів від республіканців, на кшталт Джеба Буша чи Марко Рубіо, це б не спрацювало. Результат битви за Білий дім нині на подив не ясний, однак Гілларі Клінтон має всі шанси перемогти в ній.

Фолькер Депкат, професор кафедри американістики університету Регенсбурга

finance.ua