«Дякуємо чоловікам, що дозволяють нам бути активними». Така феєрична фраза прозвучала з вуст жінки, що займає доволі високу посаду в одному з регіонів України. Сказано це було не в приватній розмові, а публічно, під час круглого столу «ПУЛ жінок».

Таких самопринижуючих фраз під час марафону круглих столів у регіонах було сказано десятки. Ми їх обговорювали на внутрішніх зустрічах, але ніколи не заявляли про таку проблему публічно. Та настав час артикулювати проблему і винести її на публічне обговорення. А проблема самоприниження жінок така глобальна, що не вирішивши її, складно буде говорити про успіхи жінок взагалі.

Отже, за кілька місяців діяльності проекту «ПУЛ жінок» на поверхню виплила (а точніше полізла з усіх шпарин) низка проблем, які, на мій погляд, просто нівелюють усі законодавчі норми рівності чоловіків і жінок, які є в Україні. Досить важко визначити яка з цих проблем перша, а які – похідні від неї. Але я спробую систематизувати.

Проболема перша. Самоприниження українських жінок-політиків

Треба провести якесь мега-дослідження – чому успішні українки часто самі приховують чи нівелюють свої досягнення. Зверніть увагу – у нас багато успішних жінок у різних сферах. Але щойно заходить публічна мова про їхні успіхи – вони буквально скисають. Вони не говорять про свої досягення, хіба що про «перемоги нашого колективу».

Наприклад, переможниця на довиборах у Луцьку Ірина Костакевич. У коментарі до свого успіху – жодного слова про свої заслуги. Одні подяки голові облради Ігорю Палиці. Зрозуміло, що партія фінансувала виборчу кампанію. АЛЕ ДЕ ТУТ ВЛАСНЕ НОВОСПЕЧЕНА ДЕПУТАТКА? А нема її! Тиждень тому я читала одне із її передвиборних інтерв’ю. Мене відверто заціпило. Загальне враження від тексту: «наша команда, наша команда, Плиця, наша команда, наша команда, Палиця». А коли мова заходить про неї особисто, то всі її висловлювання вкладаються в якусь дивну формулу: «У мене сім’я, політика – то таке». Костакевич що, погуляти вийшла у ВР? Якими проблемами вона там опікуватиметься? При цьому депутатка не з неба впала в політику.- вона вже була депутаткою і міської і обласної рад Волині.

Ще один свіжий випадок. На Форум «ПУЛ жінок» я, окрім інших гостей, запрошувала Надію Залевську, голову Лосятинської сільської ради (Тернопільська обл.). Ця жінка за 10 років керівництва селом, вивела його із суцільних злиднів, створивши квітуче, успішне господарство. І знаєте що вона мені сказала на моє прохання поділитися досвідом із учасницями Форуму? «Та що я, проста сільська жінка, можу розказати?»....

Звідки береться ця «скромність у самооцінках»? Адже на посади різних рівнів жінки потрапляють не з кухні і не з вулиці. Вони проходять тривалий кар’єрний шлях, часто складніший, ніж чоловіки. Отримують освіту, пишуть дисертації, працюють понаднормово, реалізують вдалі проекти, балотуються в ради різних рівнів, керують підприємствами.

То чому вони, чорт забирай, замовачують свої успіхи?

Як на мене, така скромність має один потужній корінь, а саме...

Проблема друга. Суспільний осуд успішних жінок

Під час гендерного моніторингу останніх місцевих виборів наші монітори зафіксували цікавий феномен. Виборці на зустрічах з кандидатами вкрай прихильно ставляться до молодих чоловіків-кандидатів (запит на нові обличчя) і ... вкрай агресивно - до молодих жінок-кандидаток! Розмова молодої кандидатки з виборцями часто буквально силоміць «перемикалась» на особисте життя претендентки на мандат: «А ти вийшла заміж? Ти вже народила дітей?». Тобто суспільство на побутовому рівні перш за все вимагає від жінки «вийти заміж і народити». Інше – потім. Можливо.

Що найстрашніше – цей осуд формально прихований, тобто існує тільки на побутовому рівні. Згідно з офіційними дослідженнями, українці запросто обируть жінку президентом, якщо буде достойна кандидатка. Але десь у психологічних глибинах українців постійно спрацьовує цей штамп-ступор - «має бути сім’я і діти». Та навіть наявність сім’ї і дітей не полегшує ситуацію. Всі питають – скільки твоїм дітям років? БО ВОНА ЗАБОВ’ЯЗАНА ЩЕ Й ВИРОСТИТИ СВОЇХ ДІТЕЙ!

Ось прекрасний приклад, як ці психологічні, побутові штампи спрацьовують в суспільному житті. Ірина Ніжинська подала документи на посаду директора Державного бюро розслідувань. Вона має багатий міжнародний досвід для виконання таких обов’язків, тому вирішила претендувати на посаду. Несподівано для неї, при оформленні документів, хтось вносить інформацію про те, що зараз вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Зауважте, сама Ніжинська про це не повідомила, бо не зважаючи на народження дитини, залишається діючою експерткою ООН. І тут - БАЦ – хтось турботливо вписує цей факт в документи. І знаєте що? Я знаю про що думала та людина, яка зазаначила в паперах факт наявності маленької дитини без відома претендентки. Ви теж знаєте, бо це традиційна банальність: «Ага, маленька дитина! Значить - ніяких відряджень, ніякої понаднормової роботи, часті лікарняні». Бо ж діти і турбота про сім’ю, в стереотипному уявленні, забирають у жінки весь її час.

Ви будуте сміятися, але один із наших «круглих столів» практично перетвориввся на дискусію «а як же діти, якщо мама займатиметься політикою?»

І тут вимальовується третя проблема. Жінки самі не хочуть ламати усталені стереотипи

Згідно з численними дослідженнями різних років, найважливішою цінністю в житті українців є сім’я. Так вважає більше 90% наших співгромадян. І це не дивно. Адже багато століть нашими землями бігали різні завойовники. Тому сім’я для українців – фортеця і прихисток від зовнішніх загроз, а діти – гарантія виживання та розвитку. Саме українські сім’ї віками зберігали традиції та мову в умовах постійних іншоплеменних окупацій.

Докладно про цінності українців читайте в досліджені Українського інституту соціальних досліджень імені О.Яременка.

Отже сім’я – основа. А хто у нас «берегиня» цієї основи? Вже аж оскомину набило це пафосне слово. Коли його (оте «берегиня») вживають у всяких промовах, всі думають про якийсь абстрактний символ – така собі жінка у вишиванці, колише люльку, обід вже зварено, в хаті чисто. І мало хто аналізує що цей образ сьогодні значить по суті. А по суті сьогодні українська сім’я у більшості випадків тримається на плечах жінки. І не тільки «люлька і кухня», а й бюджет. А, забула! Ще чоловіки тримаються, бо ж добре відомо, хто стоїть за кожним успішним чоловіком. Попрацювала на роботі, нагодувала всіх, прибрала, позаймалась уроками з дітьми і т.д, і т.д, і тд.

Це – біда українців. Про неї вже писано і переписано – і про нестачу впливу чоловіків у навчально-виховному процесі і про психотравми чоловіків, через фактичну гегемонію жінок в побуті. Це величезна окрема тема, обговорення якої часто закінчується висновком «чи не пора нам захищати права чоловіків?». Так, давно пора, але цей текст про інше.

Отже, Україна тримається на сім’ї, сім’я тримається на жінці. Українці добре знають – якщо жінкка не приділяє увагу сім’ї – родині гаплик! Тому міцно тримають жінку в цій вузді. При цьому жінка ще й повинна бути «слабкою» - «ніжною берегинею домашнього вогнища». Якщо ж жінка осмілиться виявити «силу» (а сьогодні «сила» - це знання, вміння, досвід, таланти) – то образ «берегині» ламається. Жінка стає «не така». А жити «білою вороною» дуже важко. Тому жінки приховують і таланти свої, і досягення, як партизани на допиті.

Феномен «жіночого берегиньства» на фоні великої кількості успішних жінок викликає постійний когнітивний дисонанс в суспільстві. Суспільство наче не заперечує - так, вони (успішні жінки) є. Але справжня українка - «берегиньствує». Як вона стає успішною – велика загадка, відповідь на яку суспільство просо не хоче знати.

Таким чином величезний економічний, соціальний та політичний потенціал талановитих жінок фактично заблокований зовнішніми та внутрішніми обмеженнями!

При цьому суспільство зовсім не турбує той факт, що чоловіки фактично «відключені» від головної цінності – сім’ї. Чи часто ви чули як чоловікам-політикам ставлять запитання про дектрети/памперси/дитяче харчування? У наших чоловіків-політиків дітей немає чи що? Є. Просто «чоловіки не в курсі», бо це - не «чоловіча справа». Але як чоловіки можуть навести лад у країні, якщо вони банально не розуміють потреб базової основи нашого суспільства – сім’ї?

Дисбаланс між жінками і чоловіками на рівні основи українського життя – сім’ї - уже дає свої плоди.

За даними Мінюсту, на початок 2016 року в Україні зареєстровано 600 тисяч (!!!) одиноких матерів. Навіть якщо вважати, що третина з цих жінок приховують фактичний шлюб заради соцвиплат, цифра 400 тисяч вражає! Для порівняння, у 2003 одиноких матерів було лише 23 тисячі. Тобто зараз одиноких матерів У ДВАДЦЯТЬ РАЗІВ БІЛЬШЕ, ніж 13 років тому!

На наших очах росте нове покоління жінок. Багато дівчат 20 – 25-ти років вчаться, працюють, роблять бізнес, самі вирішують чи народжувати їм дітей, коли це робити, і часто свідомо відмовляються від шлюбу.

Саме вони, я впевнена, увійшовши з часом в політику і управління державою, не будуть принижуватимуть себе і свої заслуги.

А сучасним жінкам-політикам потрібні тренінги на тему: «Чому бути розумною і успішною – не соромно», «Діти пишаються успішними мамами» і «Чому бути скромною - шкідливо?»

НА ФОТО. Шукала відео за нашою темою і вигулькнув ось такий матеріал. Коментар: «Чи потрібні жінки в політиці?». Звідки ТАКЕ питання? Загадка з глибин психології українців. Жінки у політиці були, є і будуть!

Віра Карайчева, ПУЛ жінок
Думки автора не завжди збігаються з позицією координаторів проекту

P.S. Прошу всіх незгодних долучатися до дискусії!