Комітет Верховної Ради з питань Регламенту та організації роботи ВР намагається розглянути звернення народних депутатів України від фракції «Самопоміч» Вікторії Войціцької, Олени Сотник та Ірини Подоляк щодо покарання народного депутата Олега Барни з фракції «Блок Петра Порошенка» за, по суті, сексуальні домагання. Того самого Барни, який нещодавно прославився «даруванням» квітів та специфічним носінням по сесійній залі на той час ще прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка.

Вся ця історія триває ще з лютого, коли Барна в ефірі одного з телеканалів, під час обговорення теми збору підписів за відставку Яценюка, запросив депутаток до себе в готельний номер. Вони це розцінили як «сексистський та образливий вислів в сторону народних депутаток від фракції «Самопоміч». Втім, ситуація досить дивна, особливо, якщо переглянути запис того ефіру, у якому обидві сторони виглядали «не дуже». Так, на ньому Войціцька заявила, що депутати «Самопомочі» почали свій збір підписів за відставку уряду, тому що не могли в Раді відшукати Барну, щоб поставити підписи під його списком. Хоча депутат був в парламенті і носився з ним по кулуарах. У відповідь на цей закид Барна заявив: «Готель «Україна», 519 номер, завжди ввечері я там знаходжуся. Заходьте, буде корисно і приємно»…

Войціцька вважає, що «це є прямою дискримінацією та посяганням на честь та гідність народного депутата, що є порушенням статті 37 закону «Про статус народного депутата України». При цьому зазначає, що в будь-якій іншій країні західного світу «цей вислів був би розціненим сексуальним домаганням та цілком став підставою для серйозного політичного конфлікту». Барна, у свою чергу, написав листа, мовляв, жінки щось собі придумують, тому він не збирається з’являтися на засідання Комітету для розгляду даного питання. Саме через це питання про можливість позбавлення його участі у 5 пленарних засіданнях за «неодноразове порушення етичних норм та Регламенту ВР» вже двічі переносили.

Покарання, звичайно, також цікаве - 5 днів відпочинку від роботи. Але іншого варіанту впливу на депутатів Регламентом не передбачено. Втім, прийняття і такого рішення майже безперспективне, бо специфічна сама ситуація. «Чому колегу по парламенту не можна запросити в готельний номер для розмови? А приємним для Барни, наприклад, може бути випивка по 50 грамів коньячку, а ніяк не сексуальні фантазії», - вважає один з депутатів-чоловіків.

Загалом, питання дискримінації для України поки що в новинку. Та й в суспільстві є багато нагальніших питань щодо дискримінації жінок, аніж висловлювання епатажного Барни.

Так, найбільш проблемною в плані сексуальних домагань є ситуація, коли жінка (або і чоловік) є матеріально і морально залежними від того, хто їх домагається. Тобто, в площині керівник - підлеглий. Випадки звернення до суду у таких ситуаціях в Україні є радше винятками. Але це проблема не тільки України. Європейський центр дослідження основних прав кілька років тому опитав приблизно 42 000 жінок з 28 країн ЄС про те, чи були вони коли-небудь жертвою насильства. Результати показали, що кожна третя жінка, в період життя після 15 років, страждала від фізичного або сексуального насильства, кожну 20-ту ґвалтували. 22% респондентів скаржилися на побої з боку сексуального партнера, 43% зазнавали психологічних знущань, дві третини постраждалих не повідомляли поліцію про серйозне насильство з боку партнера, 55% жінок бували в ситуаціях, коли їх сексуально домагалися колеги чи начальство… Боюся, що українська статистика було б ще менш оптимістичною.

Під час медійного марафону: «Чому гендерна рівність важлива для України?», голова правління «Українського жіночого фонду» Наталія Карбовська зазначила, що в Україні жінок з вищою освітою більше, ніж чоловіків, але більшість з них працює в медицині, соціальній сфері, де зарплати є низькими. При цьому, особливо дискримінованими в питанні оплати праці є молоді жінки 30-34 років, які отримують зарплату «орієнтовно, на три тисячі гривень меншу, ніж чоловіки». А чоловіки з середньою та неповною вищою освітою заробляють однаково з жінками, які мають вищу освіту.

Ще одна з дискримінаційних ситуацій – прийняття на роботу, коли роботодавці як в приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії. Та вимагають під час співбесід інформацію про сімейні обставини, зокрема, про малолітніх дітей. Можу привести приклад з власного досвіду: закінчувала факультет журналістики Львівського університету, і, по розподілу, мала йти в одну з газет Івано-Франківська, але з політичних поглядів йти туди не хотіла. Тоді заступник декана порадив мені поїхати до іншого видання і переконати редактора, що, хоч вони просять для розподілу тільки хлопця, та я також не в тім'я бита. Їздила. Переконала. Можливо тому, що редактор була жінка і розуміла «аргументи» чоловіків-керівників про те, що, якщо дівчина незаміжня, то скоро виправить цю ситуацію. А там вже й діти, лікарняні… Таким чином, мовляв, робота вже не є вирішальною для робітника.

Крім того, існує і проблема працевлаштування жінок після 40 років. Тут вже і діти ніби дорослі, але чоловіки-керівники знайдуть будь-які відмовки, щоб не взяти таку претендентку… Та й вакансій для 40-річних разів у 10 менше, ніж для молодих спеціалістів. Хоча тут є свої нюанси, зокрема, щодо гіршого знання іноземні мови, невміння користуватися сучасною технікою, тощо…

Керівник Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська розповіла про дискримінацію жінок у Збройних Силах України. Зокрема, про їх напівлегальне становище. Українське застаріле законодавство та підзаконні акти не дозволяють приймати жінок на заміщення бойових посад. Тому, працюючи, наприклад, снайпером або розвідницею, в документах жінки значиться «діловод», «кухарка» чи «швачка». Відповідно, їх зарплата набагато нижча і відсутні соціальні пільги. «Знайомі хлопці одного з батальйонів нещодавно запитують мене, мовляв, ну що це робиться, що в нас уже швачок почали нагороджувати медалями. І я їм пояснюю, що це - бойові швачки. Вони «прошивають» гранатометами», - зазначила вона.

Ось де б народним депутатам прикласти сили, змінюючи законодавство в цих питаннях, але ж ні…

Загалом, стереотипів щодо ролі жінки у суспільства більше, ніж достатньо. Мовляв, суто жіночою справою є домашня робота та виховання дітей. Тому, якщо у парламентах світу жінки займають, у середньому, 22% місць, в Україні - лише 12,08%.

В той же час, останні дослідження Національного демократичного інституту міжнародних відносин засвідчили, що лише 2% опитаних звертають увагу на стать кандидата під час виборів. Хоча 56% погодилися з тим, що причиною недостатньої представленості жінок на виборних посадах в Україні є те, що виборці частіше надають перевагу кандидатам чоловічої статі. Втім, на запитання, наскільки стать кандидатів була визначальною при виборі, майже всі респонденти стверджували, що вирішальними, в першу чергу, були такі фактори як чесність, політична програма, досвід, приналежність до партії, освіта та вік.

Слід також зазначити, що, згідно з дослідженнями, кількість респондентів, які вважають, що у парламенті України має бути від 41% до 50% жінок, збільшилась з 41% (у травні 2015 року) до 47% (у грудні 2015 року). При цьому більшість респондентів (56%) переконані, що, за умови досягнення Україною рівного представництва жінок та чоловіків на виборних посадах, політики приділятимуть більше уваги повсякденним проблемам.

…Як на мене, будь-які крайнощі є недоцільними. Не нормально, коли жінці доводиться працювати на роботі, а потім «у другу зміну» самостійно вирішувати всі питання вдома. Але не сприймаю й ситуацію, коли будь який жарт, нехай, навіть, недолугий, зводять у ранг сексуальних домагань.

Надія Пришляк

УНІАН