Тепер, коли багато хто в Україні приходить до тями, тим більше потрібно зціпити зуби. Лише так Україна має шанс вижити

Впродовж останніх тижнів, особливо після візиту шановних міністрів Штайнмайєра і Еро, почастішали тривожні і розпачливі коментарі. Люди бідкаються про те, що умови виконання "Мінську", як виявляється, змінюються. І не на нашу користь.

Проте від самого початку "Мінськ" був отрутою, приготовленою за московським рецептом, щоб залікувати Україну до смерті. А міжнародні лікарі погодилися на цей рецепт, бо справжнього пацієнта вони бояться. І багато з них тихо сподіваються (проте даремно), що спочила в мирі Україна цього пацієнта вгомонить.

Так от, перші дві пігулки "Мінська" були згодовані Україні 16 вересня 2014 року, коли парламент ще попереднього скликання проголосував за закон "про особливості місцевого самоврядування" для ОРДЛО та про амністію. Тоді ще ніхто не встиг оговтатися, як депутатів закрили в залі, виключили табло і дали дозу, щоправда поки не смертельну.

Третя пігулка була 31 серпня 2015 року під час попереднього схвалення змін до Конституції в частині так званої децентралізації з особливим статусом. На той час наші міжнародні лікарі, включаючи експертів Венеційської Комісії, ходили довкола парламентарів і громадськості, прицмокуючи: "Це – не отрута, це – цукерка! Їж, дурнику! Ням-ням!". Тоді лише невеличка частина депутатів зціпила зуби. А решта – лизали цукерку із задоволенням, подекуди до задурманеного кувікання: "Ми обдурили Путіна! Всі, хто не лижуть - агенти Кремля!"

Щоб закріпити дію першої, другої і третьої пігулок, була затовчена четверта - зміни до Регламенту Верховної Ради, які всупереч самій Конституції змінили порядок голосування за зміни до неї. Без цих змін до Регламенту особливий статус помер би не народившись. Але на момент ґвалтування Регламенту учасники цього процесу все ще були під наркотичною дією від попередньої "перемоги".

Тож залишилося ще дві дози – закон про вибори в ОРДЛО і остаточне голосування за ті самі зміни до Конституції з особливим статусом. І ці дози для України будуть смертельними.

Але дурман почав поступово вивітрюватися. В "цукерку" більше ніхто не вірить (окрім Опоблоку), і їсти її не хоче. Лікарі нервують – вони не готові ані ставити діагноз реальному пацієнту, ані шукати справжній рецепт.

Спершу нас чухали за вушком, примовляючи: "Ну гаразд-гаразд! То не цукерка, то такі ліки. Вони вам допоможуть. Ми ще не знаємо, як, але потім побачимо!". Далі почали втрачати терпіння: "Те, що буде з вами опісля – це ваші проблеми! Доїдайте, трясця вашій матері! Бо так написано в рецепті!". І ось ми наближаємося до неминучого, коли лікарі від безсилля намагатимуться запакувати нас в гамівну сорочку і розтиснути зуби для того, аби заштовхати останніх дві пігулки.

Для когось таке усвідомлення може виявитися шоком або приниженням. Але нинішня жорстка і, подекуди, брутальна риторика наших міжнародних партнерів, як не парадоксально, є чеснішою, аніж попередня. Бо нас більше не дурять. І ті депутати, які мали відвагу цукерку не їсти від самого початку, із правдивою риторикою знайомі давно.

Тепер, коли багато хто в Україні приходить до тями, тим більше потрібно зціпити зуби. Лише так Україна має шанс не тільки вижити, але і допомогти міжнародним партнерам поставити діагноз пацієнту і знайти реальний рецепт.

Новое время