Більш ніж через три роки після «Євромайдану» Україна все ще не вдалася до переслідування шахраїв на високому рівні, і тут їх багато. Цього літа на літній стипендіальній програмі Дрейпер Хіллс у Стенфордському університеті ми з’ясовували, як ловити «велику рибу», що й розглянули на прикладі Індонезії, де антикорупційна комісія щойно почала свою діяльність. Незважаючи на те, що вона має незначний штат і не має власного офісу, вона вже успішно провадить розслідування, у тому числі ті, що стосуються вищих посадових осіб та державних закупівель. «Велика риба» мала потужні зв’язки та підтримку з боку сім’ї президента, але новий антикорупційний суд, який був незалежним від загальної судової системи, допоміг впоратися з цим.

Як український політик і юрист, я була вражена схожістю Індонезії та України. Така подібність робить потребу в незалежному антикорупційному суді України ще більш очевидною та актуальною.

Три роки тому люди вийшли на вулиці через велику несправедливість. Друзі Президента, Прем’єр-міністра та Генерального прокурора могли зробити все, що їм потрібно, доки вони ділять свої прибутки. Через три роки громадськість має те ж відчуття. Наприклад, 2016 року державним службовцям високого рівня було винесено лише три вироки, і жоден з них не потрапив до в’язниці.

В Україні судова система не користується довірою громадськості, а реформи Президента Петра Порошенка не призводять до жодних змін. Передбачалося, що новий Верховний Суд повністю відрізнятиметься від старого, однак такого перетворення не відбулося, і недовіра до судів зросла ще більше.

Більшість кримінальних справ, що провадяться Національним антикорупційним бюро України (НАБУ) та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) як ефективними та незалежними організаціями, сформованими після Євромайдану, не можуть бути доведені до логічного завершення, оскільки корумповані судді залишаються на їх шляху. Навіть із цими новими органами судова система України виявилася нездатною притягнути до відповідальності вищих державних службовців та політиків.

Концепція антикорупційного суду в Україні викликала найгарячіші дебати наприкінці цього політичного сезону, хоча чинне законодавство вже передбачає утворення Вищого антикорупційного суду.

З самого початку НАБУ проявило себе як ефективний та незалежний слідчий орган. І незважаючи на підпорядкування Генеральному прокурору, САП також проявила характер, незалежність і рішучість. Разом з цими двома установами незалежний антикорупційний суд може зламати великий корупційний ланцюг в Україні.

Але офіційний Київ вигадує міфи та аргументи проти створення цього нового суду. Ось п’ять перших аргументів, а також мої контраргументи на користь антикорупційного суду:

1. «Українська судова система достатньо велика, щоб розглядати справи всіх категорій. Антикорупційні суди будуть зайвою ланкою».

Спеціалізація судової системи не буде перенавантажувати її, радше навпаки, це зробить систему більш ефективною шляхом вдосконалення процедур та прийняття більш якісних рішень, а також полегшить навантаження на суддів та судову систему загалом.

2. «Антикорупційні суди не були особливо успішними за кордоном. Навпаки, досвід їх функціонування в інших країнах доводить їх неефективність».

Антикорупційні суди демонструють високу ефективність у середньо- та висококорумпованих країнах Азії та Африки, де ситуація є схожою з тією, що склалася в Україні.

3. «Створення окремого антикорупційного суду – це процес, який може затягнутися на декілька років. Створення антикорупційних палат в існуючих судах може бути простішою альтернативою».

Помилковий аргумент. Парламенту достатньо лише прийняти відповідне законодавство, щоб антикорупційний суд був утворений.

Окрім того, створення антикорупційного суду має дві основні цілі: підвищення компетенції у справах про корупцію та забезпечення незалежності органу, який розглядає ці справи. Створення антикорупційної палати замість окремого антикорупційного суду може забезпечити досягнення лише першої цілі, оскільки друга вимагає запровадження спеціальних процедур відбору. САП та НАБУ продемонстрували, що реформа будь-якої системи вимагає створення окремого органу, з належним регулюванням його діяльності, прозорими процедурами відбору та громадським контролем.

4. «Антикорупційні суди можуть стати непотрібними у разі успішної судової реформи та очищення судової системи».

Антикорупційні суди відіграють вирішальну роль саме на перехідному етапі. Однак, реальна судова реформа повинна бути спрямована на очищення судової влади та її наповнення новими, компетентними та неупередженими суддями. На сьогоднішній день ця частина судової реформи не вдалася. Більшість нових суддів Верховного Суду прийшли з тієї самої системи, багато хто з сумнівною репутацією, а їх заявлені активи не були належно перевірені. Таким чином, завершення судової реформи не обов’язково очистить судову владу або забезпечить її незалежність.

5. «Показники діяльності нових антикорупційних органів довели їх неефективність. Тому антикорупційний суд також буде неефективним».

Станом на 30 червня НАБУ здійснювало 371 кримінальне провадження, 121 особі було пред’явлено обвинувачення і було передано 79 кримінальних справ до суду. Але розслідування, проведені НАБУ, гальмуються на стадії судового розгляду, оскільки більшість розслідувань потребують судового дозволу. Оскільки суди є найслабшою ланкою у боротьбі з корупцією, формування нового антикорупційного суду є очевидним і логічним наступним кроком.

Створення антикорупційних судів могло б допомогти завершити розслідування справ про корупцію та здійснити судове переслідування винних осіб, у тому числі тих «великих риб», яких проҐавили проганяли прокурори. Брак результатів у судах, безпрецедентний опір офіційного Києва та індонезійський досвід спонукають мене боротися за цей підхід у моїй країні і дати можливість остаточно реалізувати ідеали Революції Гідності.

Олена Сотник

Самопоміч