Демократи влаштували справжній фестиваль емансипації та показали, наскільки потужними можуть бути, об'єднавшись заради спільної мети. І це означає, що з Трампом треба боротись зброєю жінки, вважає оглядачка DW Інес Поль.

Вражає, з якою одночасністю дві великі партії Сполучених Штатів втілюють зараз те, що безповоротно увійде до підручників історії. У той час як демократи під час свого партійного з'їзду перебували в ейфорії від того, що як кандидата в президенти вперше висунули жінку, у республіканців, здається, настало справжнє похмілля. І, звісно, одне з іншим має зв'язок.

Спірна кандидатка

Кожен, хто хоч трохи цікавиться Америкою, за час тривалої кампанії попередніх виборів помітив, наскільки суперечливою і вразливою є колишня держсекретар США; знає, що вона упродовж своєї багаторічної кар'єри припускалася маленьких і великих помилок; і може собі уявити, що в усій цій критиці завжди має місце також пристойна порція сексизму.

Відповідно, висунення кандидатом у президенти США жінки, що сталось на цьому партійному з'їзді, не було чимось самим собою зрозумілим. Тут варто згадати і про безкінечний скандал зі зламом електронної пошти, і про присутніх тут розчарованих прибічників Берні Сандерса, які не хочуть сприймати, що їхній революціонер з Вермонту хоча й визначав перебіг дискусій під час боротьби за право бути висунутим як кандидат від демократів на посаду президента, але так її не став переможцем.

Отже, незважаючи на святкування, всі гучні виступи й голлівудських зірок, залишалося запитання, чи вдасться Клінтон з її іміджем зарозумілої жінки виголосити в останній вечір таку промову, яка б сколихнула публіку й проникла в серця й уми не лише аудиторії в Філадельфії, а й телеглядачів по всій країні.

Її найважливіша промова

Тиск від очікувань був надзвичайно великим. Це була досі найважливіша промова в її довгій політичній кар'єрі. І Гілларі Клінтон блискуче впоралась з важким завданням. Вона виглядала майже, як американська Анґела Меркель, котра не любить весь цей галас, але робить те, що прийнято в цій країні.

Клінтон не намагалася бути харизматичною, як Барак чи Мішель Обама. Вона також утрималась від спокуси використати гострий гумор в стилі Джо Байдена, Елізабет Воррен або Майкла Блумберга.

Вона просто залишалась собою і сфокусувалась на власних досягненнях. Навіть, якщо це подекуди звучало як промова на співбесіді під час прийому на роботу, де кандидат переказує своє резюме - це спрацювало. Адже це правда, що Клінтон десятиліттями підтримувала дітей з обмеженими можливостями, працювала над тим, щоб зробити медичне обслуговування доступним для мусульман, чорношкірих, гомосексуалістів, для родин і для матерів-одиначок.

Такий тверезий підхід спрацював ще й завдяки потужним промовам попередніх днів. Вони, в певному розумінні, підготували ґрунт для створення нового настрою надії і примирення.

Талановиті помічники

Клінтон може покластися на злагоджену команду талановитих помічників, котрі змогли достукатись до неоднорідної цільової аудиторії, якою є армія прихильників цієї політичної платформи під назвою демократи. Те, що Клінтон підтримали також консерватори на кшталт колишнього мера Нью-Йорка Майкла Блумберга, спричинило паніку в лавах республіканців. В той час, коли всі демократи з найкращими побажаннями виряджають Клінтон на вибори, дедалі більше знаменитих особистостей серед республіканців з жахом відвертаються від Дональда Трампа.

Демократи перетворили свій національний з'їзд на свято розмаїття, єдності й довіри, тішачись тому, що висунули жінку на роль свого лідера. Республіканці ж тепер зрозуміли, що значило дозволити Дональду Трампу фактично підім'ятиз'їзд під себе, перетворивши форум на егоцентричний захід з метою викликати в людей страх. Для Республіканської партії це прозріння прийшло занадто пізно. Але для країни ще є надія.

DW.COM