Інтерв'ю зі знаменитою дніпропропетровською| волонтеркою| Тетяною Ричковою, яку в Міноборони України назвали "дівчинкою-танком", а в деяких російських ЗМІ - "ватажком київської хунти", ми записували на Михайлівській площі у Києві. Вона приїхала до столиці за реанімобілем| для підопічної 25-ї аеромобільної| бригади. Моє питання, чи важко бути легендою, Таню збентежило: "Та ну... Я якою була, такою і залишилася. Для мене це абсолютно нічого не означає! Максимум, про що я замислююся, - може, це допоможе зібрати більше коштів для армії".

Рік тому у цей час - Таня і Вадим Ричкови на відпочинку в Таїланді. Там вони познайомилися з хлопцями з Донецької області. Ті запропонували цього року в той же час відправитися до Таїланду знову, тільки вилітати всім разом з Донецького аеропорту. "Ну ось, минув рік. Ні аеропорту немає, ні зв'язку з хлопцями", - ділиться Таня.

На жаль, вже немає в живих і Вадима - в ніч на 17 серпня він, начальник зв'язку 3-го парашутно-десантного батальйону| 25-ї аеромобільної бригади, загинув у зоні АТО. "Вчора у моєму світі все перевернулося! Але це мій світ. Вічна слава Героям!" - написала Тетяна на своїй сторінці у Facebook|, дізнавшись про загибель чоловіка. І продовжила займатися справою, якою займалася за його життя.

Я ПО ЖИТТЮ "ТАНК"

- Таню, вас назвали дівчинкою-танком за те, що завдяки вам десантників 25-ї аеромобільної бригади забезпечили постійною підтримкою танкової роти, для чого довелося змінювати штатний розклад для ПДВ. А в мирному житті ви були "танком"?

- Так! У нас була своя пекарня, а до цього дистрибуція|, я на собі тягнула фірму, у мене був персонал, я відповідала за людей. Тобто це моя суть, я по життю "танк".

- А скільки зараз підопічних під вашим крилом?

- Важко сказати... Якщо говорити про мою бригаду, то це близько 2 тисяч чоловік. Ще буде нова 81-а бригада ПДВ, яку я теж беру під своє, так би мовити, крило, а там теж більш як 2 тисячі чоловік. І потім, коли я їжджу по АТО, я ж не питаю у хлопців, хто вони!

- Як розподіляється ваш час між війною і миром?

- Та я практично весь час на війні! У Дніпропетровську або Києві провожу в цілому не більш як тиждень на місяць, а решту часу там.

Я як волонтер постійно знаходжуся зі своєю бригадою. Зараз 25-а виведена на відновлення боєздатності, тому що ми сім місяців безперервно знаходилися у найбільш гарячих точках - Савур-Могила|, Слов'янськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівка. У нас найбільші втрати, дуже сильно постраждала техніка і втомилися люди. Психологічно чотири-п'ять місяців стояти ще можна, а далі вже дуже важко.

За ті сім місяців, що ми там були, і у хлопців, і у мене трохи атрофувалося відчуття страху, що дуже погано. Я вам так скажу: я вже в окопи не стрибала навіть коли поруч вибухало, тобто це вже все... Тому нам треба було обов'язково повернутися додому і трохи відпочити, у тому числі морально, тому що йдеш у потойбічну реальність. Зараз бригада пішла у відпустку на 10-15 днів, у цей час ремонтується техніка, проходить бойове злагодження, і наприкінці листопада ми виходимо назад.

- Чого зараз найбільше потребують бійці у зоні АТО?

- Техніки, бронетехніки та закритих засобів зв'язку - це найперше, чим треба забезпечити бригади. У нас дуже часто бували випадки на Савур-Могилі|, на кордоні, коли сепаратисти навіть по наших прошитих бригадних станціях виходили з нами на зв'язок. Тобто не зрозумієш, де ворог, де свій, де чужий! Тому зараз я поставила собі за мету забезпечити хоча б свою бригаду - постараюся, звичайно, когось ще, але поки що не вдається зібрати достатньо грошей, - новими засобами зв'язку, які не прослуховуються.

- А зараз повертатися до Дніпра будете новим реанімобілем|?

- Ним начмед| поїде, а я на два дні залишаюся в Києві - мені в Міноборони треба.

- У вас на ці два дні багато справ заплановано?

- Ой, стільки, що я про це навіть думати не хочу.

- Де ви в Києві зупиняєтеся?

- А ось з "Крил" (Фенікса - Ред.) є Неля, вона мені дасть ключ від дачі. Тобто, в основному, у друзів.

- Зазвичай вважають, що чиновницька машина непробивна|. Як ви розмовляєте з чиновниками з Мінооборони?

- Та не знаю... Вони пробивні абсолютно...

- Тобто ви їм говорите, що вам потрібно те й те і вони дають? Чи доводиться кричати, що ви, мовляв, такі-сякі|?

- Та ніколи! Я нашим генералам з Генштабу - пану Муженку, Пушнякову й іншим - даю обгрунтування того, що нам потрібне. Але ж вони теж знаходяться в зоні бойових дій, тому нібито в курсі, що там відбувається. І коли приходжу я і говорю, що ми штурмували Жданівку, а від нас виїхала механізована бригада, нас оточили танки, та що ж це таке, що у нас алюмінієві БМД, вони дивляться на тебе і думають: "Господи, ніби не військовий, а говорить, як військовий". Загалом, якось знаходжу спільну мову, обгрунтовую, і вони йдуть назустріч.

- Коли Юрія Бірюкова (керівника волонтерського руху "Крила Фенікса" - Ред.) призначили радником Президента, вам стало легко?

- Та якось ні... В тому сенсі, що я ніколи нікого ні про що не просила. Я якось звикла розраховувати лише на себе, тому до нього навіть не зверталася.

***

- Це почалося десь з 10 березня, коли мій чоловік пішов у військкомат і записався добровольцем, - згадувала Таня про те, як почала займатися волонтерською діяльністю, у проекті "Хоробрі серця". - Буквально того ж дня Вадима забрали у бригаду. Він мені зателефонував, і я приїхала вже з речами. Подивилася, як хлопці з інших міст так само приїздять з військкоматів, власне, у чому були. Тоді ні форми не вистачало, ні берців|. Я почала витрачати на це спочатку сімейні гроші, потім пішли батьківські, депозити… Ну ось якось так почали допомагати потроху - кому взуття, кому спальники. Спочатку я доставляла те, що змогла зібрати і купити, своєю машиною. Зараз у мене вже є водій-патріот з п‘ятитонником|, правда, він у нас вже весь обстріляний...

***

ІНОДІ ЧУЮ, МОВЛЯВ, КРАЩЕ Б ТИ ДОПОМАГАЛА ДИТЯЧОМУ БУДИНКУ

- А що ви відкрили в людях за час волонтерства?

- Я дуже сильно розчарувалася у багатьох своїх знайомих. Тобто у мене зникла величезна кількість друзів, які не розуміють, навіщо я це роблю, і говорять: краще б ти допомагала дитячому будинку, а без тебе там якось впораються! Через це мені стало важко спілкуватися з багатьма людьми, і я це просто припинила. Проте знайшлося дуже багато людей, справді бойових товаришів|, які не словом, а справою доводять, що вони хороші, великі люди з величезним серцем.

- А подруги у вас залишилися з мирного життя?

- Та у мене їх і не було - я дружила, в основному, з чоловіками. І вони у тому числі відсіялися.

- Виходить, що ви можете домовитися з незнайомими людьми, а друзям не змогли пояснити свою позицію?

- Пояснювала, але це люди, які дивляться російське телебачення! На темі дітей ми ще якось сходилися, а щодо загальної ситуації в країні, у тому числі політичної, ніколи, тому ми ці теми не порушували. А зараз мені це боляче, я в цьому живу і вже не можу мовчати і залишатися коректною людиною. Ми не знаходимо спільної мови, тому й розійшлися.

Тобто, тут багато напівпівтонів, а в зоні АТО їх немає - є чорне і біле, є ворог, і є друг, тому мені там легко.

- Яким ви бачите місце жінки на війні? Це тил на передовій?

- Я вам так скажу: наскільки мені видно по дівчатах, які працюють з медичними бригадами, жінки психологічно набагато сильніші за чоловіків. Тому я постійно знаходжуся там і своїм прикладом показую бійцям, що все добре. Ну, тобто, звичайно, все погано, але, принаймні, треба триматися і не падати духом. Повернення з бою - це психологічно дуже важко, тому я прагну більше спілкуватися з бійцями - з кимось вип‘ю кави, з кимось пройдуся по зоні АТО, хтось мені розповість про дітей, про маму, і їм стає легше.

- А самі ви як розслабляєтеся?

- Ніяк!

- А де сили берете? Навіть медики говорять, що відбувається вигорання...

- Ну, поки що все нормально.

- А як ви ставитеся до такого засобу розслаблення, як алкоголь?

- З огидою!

- Але ваші бійці, напевно, собі це дозволяють?

- Та коли їм там дозволяти, вони воюють весь час! Ось приїхали в бригаду, дозволили трохи. А далі бойове злагодження і знову погнали!

- Вам доводилося відмовляти у допомозі, говорити "Ні, не можу, у мене не вийде"?

- Поклавши руку на серце, не говорила, через що дуже сильно страждаю (сміється). Прагну допомогти всім, хто просить, тому у мене така величезна завантаженість. Телефонує, наприклад, "Айдар" зі Щастя: "У нас ні цигарок немає, ні телефони поповнити нікому. А у мене там їздить Таня Бідняк з Харкова. Я їй: "Таню, я тобі кидаю гроші, відвези хлопцям, що треба".

Телефонує "Беркут" із Чернівців, батальйон "Дніпро", Нацгвардія - та я вже навіть перерахувати не можу всіх! Я їжджу по блокпостах, по гарячих точках і не питаю бійців, з якої вони бригади. Ти наш воїн, захисник Батьківщини, я бачу, чого ти потребуєш, і стараюся допомогти.

- Доводилося чути, що не скрізь цінують волонтерську допомогу. Колега з нашого агентства, який записався добровольцем в один з батальйонів, розповідав, що у них там подекуди кинуті каски валяються...

- У мене касок не вистачає, тому у мене нічого не валяється! І потім, я все роблю розумно, рахую, а волонтери не завжди це роблять. Наприклад, коли я була у Дніпропетровську, попросила волонтерів по 25-й не купувати більше термобілизни|, а запропонувала зібратися разом і купити… каски. А вони мені: та ні, ми тут такі круті, ми білизну купимо! Я говорю: та мені не це треба, у моїх бійців вже по два комплекти є, а у першого батальйону не вистачає сто касок! Ви хочете допомогти чи попіаритися|? Давайте кожен по 5 гривень, купимо каски! Або мені треба зв'язок на 2 млн купувати, я ледве тягну! Домовилася про відтермінування, зараз отримала після смерті чоловіка 300 тисяч, їх вкладатиму, а потім якось повертатиму. А якщо ви хочете попіаритися|, тоді вперед!

***

- Той день був дуже важким, у нас було 32 "трьохсотих" і 12 "двохсотих", - згадувала Таня у проекті "Хоробрі серця". - Я знаю всіх, хто бере участь в АТО з моєї бригади, але з цими людьми була дуже близька. Чесно кажучи, втомилася жахливо! Мені чоловік говорить: "Поїдь хоча б на один день додому, нічого не станеться, вже все нормально, це наша територія, вже все добре, ми нікуди виходити не збираємося". Ну, обманював... І хлопці всі: "Їдь, їдь!" Я і поїхала до Києва. А пізно ввечері зателефонувала дівчина, яка мені в Києві допомагає, і говорить: "Нехай Таня 20 хвилин слухавку не знімає". Ну, я вже зрозуміла, що однозначно щось не так... Потім приїхав Юра Бірюков і сказав, що Вадика вже немає... Я почала телефонувати всім у своїй бригаді, але вони не знали, як мені сказати, і просто не брали слухавку. Мені сказав лікар, який був контужений у тому бою, що ситуація склалася так, що ми зараз в оточенні, навколо їздять танки, ми не можемо вивезти ні поранених, ні вбитих, включаючи мого чоловіка. Мені наша дружня 79-а бригада прийшла на допомогу, і ми разом з лікарями виїхали туди під ранок. Доки ми доїхали, мені вже зателефонувати з Ізюма і сказали, що наші змогли прорватися, вивезли всіх "Уралом", і що Вадим у морзі в Артемівську. І я вже поїхала в морг… Тобто, виходить, вони зачищували Жданівку, була сильна спека, він мені звідти телефонував і говорив: "Ми так втомилися", а щойно вони сіли, по цій позиції почали працювати "Гради". І просто дев'ятьох людей відразу на одному місці не стало, включаючи мого чоловіка...

***

КОЛИ КУПУВАЛА ЩОСЬ ДЛЯ СЕБЕ? - НЕ ПАМ'ЯТАЮ!

- Таню, де ви берете сили?

- Я навіть не знаю… Напевне, в тому, що дивлюся на свого сина, і він мені говорить: "Дякую бійцям за те, що я ходжу в школу, що вороги не дійшли до нашого міста".

- Як часто ви спілкуєтеся з ним і з батьками?

- На жаль, дуже рідко.

- Батьки з розумінням ставляться до вашої волонтерської діяльності?

- Вони абсолютно у всьому мене підтримують. Навіть не знаю, що було б, якби не вони...

- А коли ви востаннє купували щось для себе?

- Чесно? Не пам'ятаю... Мені подарували гроші на день народження (7 жовтня - Ред.), і поспіль пішли дні народження у бійців в АТО, ось я на них їх і витратила.

- Як в АТО відзначають дні народження?

- Наприклад, у день народження мого покійного чоловіка був бій, тому якось практично ніяк... Я стараюся привезти іменникам| те, чого там немає - молочну продукцію, м'ясо. Вони там намагаються зробити якийсь плов або шашлик.

- А самій доводилося готувати в АТО?

- Ні. Та я вже, напевне, забула, як ніж в руках тримати! В основному хлопці готують, з ними і харчуюся. Я страшний м‘ясоїд|, там в основному консерви, тушковане м'ясо, а так хочеться стейку|! Та й молочних продуктів дуже хочу.

- Коли ви востаннє пекли пиріжки?

- Ой… Напевно, 1 або 7 березня, ще до всього цього. Ні, не вдома - настала криза, і я, щоб заощадити гроші, пекла разом з пекарями.

- А ви в зоні АТО вії фарбуєте?

- Так!

- Для інших чи для себе?

- Для самодисципліни, щоб не розслаблятися. Там, буває, навіть води немає, доводиться мокрими серветками користуватися - у мене їх багато.

- Колись під час Євромайдану мене здивувало прохання волонтерів принести в оточений горілими шинами Будинок профспілок дезодоранти|, мовляв, хлопці просять. А у вас були якісь екзотичні прохання?

- Екзотичні?.. "Орбіт", меню "Біг-тейсті" з Макдональдса.

- А чим закінчилася справа, яку нібито СБУ проти вас відкривала?

- Затихла взагалі!

- Але ви хоча б знаєте, в чому вас звинувачували?

- Та взагалі не зрозуміло! Це було досить давно, ще, по-моєму, у червні. Мені зателефонували з СБУ і говорять: "Проти вас порушили справу, вам надійдуть офіційні документи, скажіть свою адресу". Неначе в СБУ її не знають! Я, звичайно, сказала, і на цьому все.

- Таню, який ваш прогноз на зиму?

- Стоятимемо. Це все швидко не припиниться, тому треба максимально підготуватися до зими і до виходу моєї бригади в зону АТО. Настрій у хлопців бойовий, абсолютно адекватний, тобто вони триматимуться.

- Вас не дратує, що далеко від лінії фронту не всі думають про війну, а продовжують жити так, ніби нічого не відбувається?

- Ви знаєте, у мене немає часу про це задуматися. Але, звичайно, це дуже дуже погано…

***

- Набережна Дніпра - це наше улюблене місце, - згадує Таня. - Коли сюди приїжджаю, часом здається, що війни немає, і все буде, як раніше... Я мрію про те, що зможу побути якийсь час вдома з дитиною, про те, що повернеться те життя, коли я возитиму її в школу і думатиму, чи встигаю я забрати її після роботи чи ні. І щоб не думати, що хтось з моїх друзів поранений, комусь треба довезти ліки, щоб припинилися дзвінки матерів: "Знайдіть мою дитину".

Надія Юрченко

УКРІНФОРМ