#ЖіночаСправа – рубрика, яку запровадило Радіо Свобода у рамках висвітлення місцевих виборів 2020 року. Це історії жінок, які будують власну кар’єру в місцевих органах влади.

Наступна героїня – 35-річна депутатка Львівської міської ради Уляна Пак. Вона розповіла про те, як їй працюється з чоловіками-депутатами, що вважає для себе пріоритетом у політичній діяльності, як поєднує виховання дітей і політику.

Коротка довідка:

Уляна Пак – депутатка Львівської міської ради 7-го скликання по виборчому округу №16 Львова від Блоку «Петра Порошенка «Солідарність»».
Народилася у Львові.
Навчалась у Львівському національному університеті імені Івана Франка, у Школі Польського та Європейського права при Люблінському католицькому університеті, аспірант за спеціальністю трудове право, право соціального забезпечення.
У 2012-2015 – членкиня політичної партії «УДАР Віталія Кличка».
З 2015 – членкиня політичної партії «Блок Петра Порошенка Солідарність».
З 2019 року – помічник-консультант народного депутата України Миколи Княжицького.
Виховує з чоловіком двох синів – Марка 5 років і Нестора 3 років.

«Створення цієї дитячої кімнати виборювали два роки», –​ розповідає і показує Уляна Пак невелике приміщення у Ратуші. Тут забавки, олівці, папір, стіл, стільчики, телевізор, щоб дивитись мультфільми. Поруч – Центр із надання послуг мешканцям. Якщо батьки сюди приходять у справі, а дитину не мали на кого залишити, то малеча може перебувати під наглядом вихователя у дитячій кімнаті.

– Тут можна залишити дитину від 3 до 7 років. Є мами-депутатки, які приходять у справах і теж можуть залишити дитину. У садочки багато дітей не потрапляють, черга близько 1000 осіб, то як бути мамам? 2 роки тривало створення цієї кімнати, це були звернення, ухвала сесії, довго шукали приміщення. У чиновників було несприйняття цієї ідеї.

Народження першої дитини у 2015 році змінило її світ і уявлення про те, що у Львові, у районі, де вона проживає, немає належних умов, щоб гуляти з дитиною. Не був облаштований парк – без освітлення і доріжок, було доведене до руйнування колишнє приміщення дитячого садочка, жахливі тротуари, відсутність пандусів.

Дитині було три місяці, як Уляна Пак балотувалась у міську раду і була обрана депутатом в окрузі, в якому проживала.

– Я розуміла, що стати депутатом, то буде шанс реалізувати багато ідей і планів. Відповідно, я розуміла, що маю мало шансів перемогти, але вирішила викластись на максимум. Я почала організовувати зустрічі у дворах, спілкувалась із мешканцями, ми говорили про розвиток мікрорайону, про зруйнований садочок, парк. Я там живу, ходила у школу і мене турбувало все те саме, що й моїх сусідів.

Було бажання змінити ситуацію, і я ризикнула. Тим паче, що мала досвід роботи керівника юридичної служби в партії «УДАР», допомагала місцевим обранцям. Коли мені запропонували від «Солідарності» взяти участь у виборах, то погодилась і перемогла у мажоритарному окрузі, там, де мешкаю.

Чоловік і батьки мене підтримали.

– Та все ж двоє дітей і робота, і депутатство. Чоловіки не вельми люблять такі речі, коли жінка поруч і будує кар’єру? А ви пішли в політику, на думку багатьох чоловіків, у «нежіночу справу».

– Жінкою-політиком бути складно, оскільки менше часу залишається на домашні справи. Не раз чула від чоловіків у товаристві, що вони б ніколи не жили з жінкою-політиком, що політика не для жінки. Я відповідала, що не могла би всидіти вдома і займатись лише домашніми справами. Хоча я дуже поважаю жінок, які присвячують себе сім’ї. Насправді, мене дуже і дуже підтримує мама, завдяки їй я маю змогу зростати професійно.

– Чи зустрічались ви з якимось іншим особливим ставленням із боку чоловіків у міській раді?

– Так, у діловому товаристві подають руку лише чоловікам, а жінок оминають, вдають, що їх не помічають. Якось я зробила зауваження депутатам, чому вони на футбол збираються і там вирішують питання фракції, а мене ніколи не кличуть. Тож один раз запросили, я прийшла, але спілкування не вийшло. І я почувалась некомфортно.

На рішення Уляни Пак іти у політику мали вплив події в Україні і одруження. Вона познайомилась із майбутнім чоловіком під час подій на Майдані. А потім хлопець воював у добровольчому батальйоні «Дніпро-1». Тоді в Уляни було розуміння, що може втратити свою людину у будь-яку мить, і молоді люди вирішили після повернення чоловіка з війни – одружитись. Хоча у житті без нових випробувань не буває.

– Якщо говорити про депутатство, термін якого завершується, то з чого радієте, що вдалося таки зробити?

– Це, звичайно, приймальне відділення дитячої лікарні у Львові на вулиці Орлика. Це глобальний проєкт, який стосується цілого міста. Я намагалась працювати на своєму окрузі, але також і піклуюсь про інтереси всіх мешканців міста.

Так, нам із мешканцями Сихівського району вдалося відвоювати приміщення поліклініки на Стрийській-61, її забрали з державної у комунальну власність. Поліклініка не продана, а служить людям. Був проєкт «Острівці радості», коли продавали дитячі книжки і зібрані гроші скерували для створення кольорових куточків у лікарнях. Мої друзі підтримали мене. Маємо вже десять куточків у дитячій лікарні на Орлика, два в охматдиті, один на Виговського. Будемо далі продовжувати такий проєкт.

Вдалося відновити дитячий садок №168. Будівля руйнувалась, і це було перше питання, з яким прийшла до заступника мера, коли стала депутатом. Мені чиновник сказав, що я лобіюю власні інтереси. Але таки вдалося створити чудовий садочок, куди черги дітей. Бо в ньому добре і сюди ходять мої діти.

Справа в тім, що бюджетні кошти передбачені, але щоб їх заплатили, потрібно писати, просити, ходити.

Люди мають зараз гарний парк, працюємо з громадою і над створенням скверу на Кульчицької, щоб його не забудували. Радію з того, що десь допомогла у тому, що така гарна інфраструктура з’явилась у районі.

Є багато напрацювань щодо підтримки родин атовців і самих захисників. Так уже цього місяця непрацездатні члени родин загиблих Героїв отримають до 4 тисяч гривень допомоги від міста. Можливо, це невеликі гроші, але люди відчувають підтримку. Я була співавтором статуту територіальної громади, бюджетної резолюції, положення про місцеві ініціативи та громадський бюджет.

– Ви одна жінка-депутатка у фракції партії «Європейська Солідарність» із 9 осіб. Загалом у Львівській міській раді 13 жінок. Кому легше дотискати питання і їх вирішувати у міській раді: чоловікам чи жінкам?

– Це все ж таки більше залежить від досвіду. Ті, хто досвідченіші – більш швидко вирішують питання своїх округів. Коли вперше стаєш депутатом, то не все розумієш. Нас вводили в оману і недоговорювали. Потім почала розуміти, де саме дурять, але не знала, як цьому протистояти. А тепер, під кінець терміну, розумію, де в питанні може бути корупційна складова, чи приватні інтереси, навпаки, блокують твої задуми. Та все ж, більш активними і ефективними у міській раді зараз є жінки. Жінки-депутатки більше продукують рішення щодо соціальної тематики, розвитку міста, співпрацюють між собою.

– Та все ж є рішення і домовленості у фракції, між фракціями, як голосувати з того чи іншого питання. Питання землі і будівництва завжди викликають багато запитань.

– Коли у мене є інша думка щодо того чи іншого питання, ніж у моїх колег, я її висловлюю і аргументую. Зі стратегічних питань – ми однодумці.

У мене більше питань не до колег, а до виконавчої влади Львова. Це заливання сотень мільйонів гривень у статутний капітал наших комунальних підприємств. Бюджет розвитку, без облігацій і запозичень складається з близько 2 мільярдів гривень, то половина з тих грошей заливається у збиткові комунальні підприємства, і з року в рік вони поглинають більше грошей, і це бездонна діра, скільки не влий грошей – усе одно мало. Ми не можемо утримувати збиткові підприємства. Нам потрібно або їх виводити в прибуток чи нуль. Усі збиткові комунальні підприємства, крім похоронного бюро. На сьогодні борг Львова становить 6 мільярдів гривень.

У лізинг купуємо автобуси, навіть рояль для медичної школи. Все що купуємо, у лізинг, а чому? Товар купує банк і нам дає в оренду з виплатою, при цьому не проводяться тендерні процедури. Думаю, що лізинг вигідний комусь. Без тендера немає конкуренції, банк сам визначає, у кого він буде замовляти товар. Тут може бути корупційна складова, немає прозорості, хто і за якими параметрами стане переможцями.

Згідно з визначенням громадського руху «Чесно», кілька років Уляна Пак –​у невеликій групі найменш заможних депутатів. У своїй декларації за минулий рік вона вказала, що живе у квартирі мами (44 метри квадратних), користується власним автомобілем «VOLKSWAGEN» 2008 року випуску, своєї нерухомості не має.

– Я одна донька у батьків. Мій тато – на пенсії, але раніше працював заступником директора «Сірки», потім мав власне підприємство, і моя перша робота юриста була у батька. Батьки мають дачу поблизу Львова. Я там із дітьми буваю досить часто, сиділи, коли хворіла коронавірусом у червні. У мене є заощадження завдяки батькам. Не маю якогось дискомфорту, що входжу у групу найменш заможних депутатів. Мені батьки дали у житті все, що могли, і це дозволило почуватися впевнено, здобути освіту, робити кар’єру. Не маю комплексів, що мені чогось бракує, і не розумію, коли людям мало всього у житті і хочуть ще, і ще більше.

– Які маєте політичні амбіції, чи будете балотуватись знову і куди?

– Маю багато незавершених проєктів, які б хотіла реалізувати. Якщо не матиму повноважень, не буде контролю, то сквер у моєму районі можуть забудувати. Якщо я буду поза процесом, то результат може бути не такий, на який сподіваються мешканці. Тому буду балотуватись знову у міську раду.

Радіо Свобода