У Парижі відбувся творчий вечір російської письменниці Людмили Улицької. Ущерть заповнену парижанами, представниками української та російської громад аудиторію Національного інституту східних мов і цивілізацій (INALCO) пощастило відвідати і кореспонденту Укрінформу. Пропонуємо увазі читачів відповіді Улицької на запитання про її погляди на літературу, ситуацію в Росії і можливості діалогу представників української та російської інтелігенції.

- У чому полягає місія письменника, на Ваш погляд? Чи винен він щось суспільству, владі?

- Я не думаю, що письменники щось винні суспільству, і тим більше, владі. До того ж, письменники дуже різні. Згадаймо, у 1991 році Олександр Солженіцин відіграв велику соціальну роль у Росії. Його діяльність письменника можна прирівняти до діяльності громадського діяча. А от такий автор як Віктор Єрофеєв соціальними питаннями спеціально не цікавився, але, тим не менш, зробив блискучий аналіз життя поколінь, суспільства, який, на мою думку, набагато перевищує літературний вплив Солженіцина.

От яка цікава річ: прямий і абсолютно цілеспрямований лист Солженіцина до влади («Лист вождям Радянського Союзу»), покликаний виправити ухили та перекоси, відкрити правду, в житті не спрацював. Скажу чому. На початку періоду перебудови у кожному підземному переході продавалася книга Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Це була найбільш жорстка правда про владу та її ланцюгових псів (КДБ). Книжку прочитали, минуло 5-6 років і вся країна дружно проголосувала за людину, яка зрощена КДБ, яка є її апологетом. Ви ж прочитали книгу? Навіщо ви так голосували?... Із чого я зробила висновок, що краще читатиму Пушкіна.

- На Вашу думку, чи потрібно протистояти пропаганді Путіна контрпропагандою?

- Я вважаю, що контрпропаганда дорівнює пропаганді, тому мені краще, коли я пишу.

- У радянську епоху люди, що критикували владу дуже ризикували, їх ув'язнювали, знущалися. На Вашу думку, чи не викликає нинішня ситуація в Росії відчуття дежавю?

- Справа у тому, що я у в'язниці не сиділа, мене не катували, ні світлом, ні голодом. Вони це дуже гарно вміють робити, і є люди, які бояться цього, адже влада непередбачувана. Страшно. Героїзму від людини не можна вимагати. Підлість існує у світі, але кожен платить свою ціну. Ми всі заплатимо за наші дії, і вони заплатять.

- Яке Ваше ставлення до тих представників російської інтелігенції, які підписали загальновідомого листа на підтримку Путіна?

- Я не поділяю їхньої позиції, але можу їх зрозуміти. Багато з тих п'ятисот артистів та представників інтелігенції, які поставили свій підпис під листом, залежні від російської влади. Їх можна зрозуміти тому, що їм могли погрожувати, у них родини, діти, посади, театри, концерти, ролі в кіно тощо. Не варто засуджувати людей, які бояться за своє життя, життя рідних та своє майбутнє.

- Серед сучасної російської молоді сьогодні спостерігається така собі романтизація Радянського Союзу. Вони не бачили поганого, їм розповідають лише гарне, тобто виходить, що російське суспільство не поставило фінальну крапку на радянському періоді. На Вашу думку, чи потрібно здійснити «десовєтизацію» на державному рівні?

- Це правда, така тенденція спостерігається. Але шанс «десовєтизації» було втрачено. Це було ще за президентства Бориса Єльцина. І коли ще такий момент прийде, ніхто не знає, можливо і ніколи, але будемо сподіватися на краще.

Німці, свого часу, такий момент не втратили. Існувала заборона займати державні посади. А у нас колишні партійні керівники, у тому числі, вихідці з КДБ, потрапили у владу. Тобто, не відбулося очищення, переформатування влади, у ній опинилися ті ж самі люди. І це, до речі, було причиною того, чому я не пішла у 1991-му році на вулицю, коли всі мої друзі пішли, а я ні. Сиділа і сумувала, сказавши, що піду, коли відбудеться люстрація.

- Чи зустрічалися Ви з Михайлом Ходорковським? Якщо так, то які у нього настрої, чи повернеться він до політичного, громадського життя?

- Справа в тому, що я бачила Ходорковського лише один раз у житті, коли він вийшов з в'язниці. Він не є моїм однодумцем, хоча і має багато чеснот. Він викликає велику повагу, оскільки він - надзвичайно мужня людина, з великою гідністю витримав 10 років ув'язнення. Думаю, що небагато людей здатні на таку абсолютно бездоганну поведінку.

- Тобто, для Вас він є людиною, яка не боялася?

- А ми цього точно не знаємо. У нього ж були маленькі діти, дружина, родина. Але те, що він поводив себе добре - це факт. Те, що людина змінюється, розвивається, надзвичайно з моєї точки зору зростає - це поза будь-якими сумнівами. Те, що йому надзвичайно важко, також очевидно. Те, що у нього дуже великий потенціал громадського діяча, і політика, - це важливо. Те, що живий Путін його не впустить у країну - це зрозуміло. У нього складна ситуація, оскільки він - людина надзвичайно активна, він не той політик, який готовий чекати чогось, будувати якісь плани. Він готовий працювати сьогодні. Він з 1-го вересня цього року запустив свій проект, який називається «Відкрита Росія», я навіть уже читала лекцію у рамках цього проекту в Калінінграді. І це гарна програма, вона реалізується на гроші Ходорковського, яких у нього не так багато.

- Чи існує бажання у російської інтелігенції вести діалог з українською?

- Це насправді дуже серйозне питання. Ми живемо у світі Інтернету. Ось, наприклад, завдяки всесвітній мережі нещодавно я відкрила собі чудового українського мислителя, філософа (Сергія) Дацюка. Я думаю, що існує інтерес з обох сторін і інтелектуали можуть знайти можливість спілкуватися.

Що стосується практичних кроків, то зараз ми намагаємося видати книгу українських оповідань російською мовою. На мій погляд, це хороша ідея. Є ще один історичний проект... Водночас, співпраці шкодить один важливий аспект: велика частина українців і росіян - ще радянські в тому, що чекають команди: «Робіть!». Ще й грошей чекають зверху. Тому всі проекти такого роду можуть бути виконані лише волонтерами, тобто тими людьми, які хочуть це зробити і не збираються ні від кого залежати - ані від капіталу, ані від влади. Такі люди також є, як в Україні, так і в Росії, і ми їх знаємо і працюємо з ними.

- Ви брали участь у Львівському книжковому форумі. Які враження у вас залишилися?

- Там було цікаво, але, на жаль, до Львова запросили дуже мало російських видавців. Мені організатори форуму пояснили, що кожна продана російська книжка, це ще одна куля, яка може влучити в українця, що захищає свою державу на сході України. Цей аргумент заслуговує на увагу, але я не могла з ним погодитися.

Роман Сущенко, Париж.

УКРІНФОРМ