Кандидат педагогічних наук Лілія Гриневич про плани Об'єднаної опозиції в реалізації освітніх реформ

Пані Ліліє, нині багато говориться про стабільність, але якраз в освіті її не вистачає: довго готувалися до дванадцятирічки - повернулися до одинадцяти класів, оголосили пріоритетними при вступі до вищих навчальних закладів результати незалежного зовнішнього оцінювання випускників - знову почали враховувати ряд інших чинників. Чи на користь це справі?

Сфера освіти охоплює значну кількість людей, сьогодні в Україні працюють у ній і навчаються близько десяти мільйонів осіб. Від того чи пріоритетною для влади є сфера освіти, значною мірою залежить розвиток країни.

Що ми сьогодні маємо? На жаль, освіта знаходиться на узбіччі владних інтересів, і це виражається у ставленні влади до педагогічних працівників, а також у тому, які реформи проводить нинішнє галузеве міністерство. Характерними рисами цих реформ стало задоволення бізнес-інтересів вищих чиновників через різноманітні централізовані програми та економія на освіті на місцевому рівні через закриття навчальних закладів. За даними Держкомстату за останні два роки закрито 700 навчальних закладів! У той же час міністр втілює свої ідеологічні переконання у зміст освіти, дозволяючи собі переписувати підручники з історії, вилучати певні історичні факти, спонукати перехід шкіл з української на російську мову навчання.

Очевидно, для цієї влади освіта не становить пріоритету, навпаки, вона зацікавлена у ЇЇ занепаді, бо неосвіченим суспільством набагато легше керувати. Дуже шкодить освіті також те, що немає наступності в освітній політиці при зміні влади в державі. Галузь перебуває майже в постійному стресі. Кожна влада втілює свої реформи, дуже часто не узгоджені з суспільством. Ми йшли до дванадцятирічної школи, і раптом в один момент зусилля дев'яти років роботи були згорнуті і з метою економії повернулися до одинадцятирічки. Вищу освіту постійно лихоманить: щороку змінюються умови прийому, впроваджуються нові чинники, які зараховуються при вступі поряд із результатами зовнішнього незалежного оцінювання.

Не сприяє освіті також прагнення централізації управління нею, прямого впливу на ректорів через ручний розподіл кількості місць державного замовлення залежно від рівня лояльності до міністерства чи конкретного міністра.

Якість освіти справа настільки важлива, настільки й складна. Як можна швидко вплинути на цей процес?

Якість освіти відображається на якості життя, адже рівень освіченості прямо пов'язаний з готовністю суспільства до інновацій, а відповідно й зі зростанням економіки. Про це свідчать всі міжнародні дослідження. Сьогодні система освіти зорієнтована на передачу великої кількості знань. Дуже часто ці знання не використовуються і швидко забуваються. Але справді якісна освіта та, яка розвиває людину, яка дає їй можливість вчитися впродовж життя, реалізувати свої здібності, допомагає бути конкурентним на ринку праці, а також дозволяє стати повноцінним громадянином своєї країни, усвідомлюючи власну національну ідентичність та маючи повагу до гідності інших людей. Тож завдання якісної освіти значно багатоплановіші, ніж просто набір певних знань і умінь, що сьогодні декларує галузеве міністерство.

Якраз на втілення цих завдань спрямовані законопроекти, які стосуються питань освіти серед восьмидесяти, запропонованих опозицією. Ми підготували законопроекти "Про основи законодавства у сфері освіти", "Про вищу освіту", "Про наукову і науково-технічну політику", а також "Про перше робоче місце".

Що принципово нове закладено у цих законопроектах?

Важливим є розуміння того, що ключова постать в освітньому процесі - педагогічний працівник. Без зміни в його підготовці, підвищенні кваліфікації і соціальному статусі, реальних змін в освіті здійснити неможливо, скільки б ми не купували комп'ютерів, шкільних автобусів чи нових парт. За всі роки, звідколи діє закон України "Про освіту", не виконувалась повністю 57-а стаття в частині оплати праці педагогічних працівників. Мало того, влада вилучила звідти формулювання про те, що середній посадовий оклад педагогів має бути не меншим, ніж середня заробітна плата працівників промисловості. Ми вважаємо, що треба повернути це формулювання і забезпечити таку оплату педагогічних працівників.

Серед принципово важливих речей - положення про реальне державно-громадське управління освітою. Громада повинна мати вплив на те, що відбувається в освіті. Основні регуляторні функції, які сьогодні має міністерство з питань освіти, науки, молоді і спорту, а саме - ліцензування, акредитація, присвоєння вчених звань ми пропонуємо передати незалежному колегіальному органу - національній комісії з регулювання у сфері освіти і науки. Цей орган має затверджуватися Верховною Радою і підпорядковуватись Президенту України. Ми виписали чітку процедуру ротації членів цього органу, щоб це були незалежні фахівці, люди авторитетні у своїй справі.

Чи не здається вам, що наша освіта сьогодні занадто забюрократизована? Викладачеві вищого навчального закладу доводиться заповнювати безліч паперів, які не приносять жодної користі ні йому, ні студентам.

Один з центральних напрямків наших законопроектів - надання фінансової, кадрової та академічної автономії навчальним закладам, звільнення їх від цієї неймовірної вертикалі, яка спонукає до бюрократичного засилля. Сьогодні наш викладач має найбільше горлове (кількість лекцій та семінарських занять) навантаження в Європі. Це означає, що у нього практично не залишається часу на наукову діяльність. А викладач вищого навчального закладу, як правило, має займатись науковими дослідженнями. До речі, це одна з найважливіших причин, чому наші університети не потрапляють до міжнародних рейтингів. Адже один з їхніх провідних критеріїв - індекс цитування працівників університету, тобто посилання на результати таких досліджень у провідних міжнародних наукових журналах.

На жаль, поряд зі справжніми науковцями - ерудитами, інтелігентами, інтелектуалами все частіше трапляються просто примітивні власники відповідного диплома про вчене звання. Як загальмувати цей процес?

Саме тому ми хочемо змінити процес присвоєння вчених звань і покласти відповідальність на спеціалізовані вчені ради окремих університетів. Саме вони, а не департамент міністерства, мають відповідати за кожну окрему людину, якій вони присвоюють наукове звання. Національна комісія з регулювання у сфері освіти і науки буде регламентувати порядок створення таких рад, а також розбирати суперечливі ситуації, які можуть виникнути в їхній роботі.

Хочу підкреслити, що неможливо поліпшити одну сферу життя суспільства, ту ж освіту, якщо не зміняться пріоритети влади. Лише зміна підходів до наповнення і розподілу державного бюджету, врахування при цьому справжньої ролі і місця освіти, можуть створити умови для реальних змін на краще.

Освіта.ua