Позитивні моменти:

1. У законопроекті передбачено, що Вищий антикорупційний суд буде здійснювати правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції (апеляційний перегляд рішень буде здійснювати спеціально утворена палата в межах антикорупційного суду). Така модель є більш універсальною та досконалою, ніж коли апеляційний перегляд здійснюється палатою в межах Верховного Суду, оскільки за цією моделлю спеціальні процедури та гарантії (конкурсний відбір і т. ін.) має бути забезпечено лише для антикорупційного суду, а не одночасно до антикорупційного суду та палати у Верховному Суді. Законопроект запозичив зазначену модель з досвіду Індонезії.

2. Вищий антикорупційний суд визначено головним розпорядником бюджетних коштів, що є гарантією його фінансової незалежності.

3. Для претендентів на посаду судді передбачено спеціальну кваліфікаційну вимогу – досвід здійснення професійної діяльності із протидії корупції в міжнародних організаціях чи міжнародних судових установах.

4. Законопроектом передбачено, що не можуть претендувати на посаду судді особи, які протягом останніх 10 років працювали в прокуратурі, інших правоохоронних органах, а також обіймали політичні посади чи мали представницький мандат.

Негативні моменти:

1. Визначена законопроектом підсудність антикорупційного суду фактично нівелюватиме його ефективну роботу. Відповідно до законопроекту, антикорупційному суду підсудні не лише ті справи, що підслідні НАБУ, а й досить широке коло інших справ, підслідних органам Національної поліції. Наприклад, антикорупційні суди здійснюватимуть розгляд справ за ст. 191 КК України (розкрадання), якщо цей злочин був вчинений шляхом зловживання службовим становищем. У той же час, НАБУ здійснює досудове розслідування кримінальних справ за ст. 191 КК України, лише якщо цей злочин був вчинений визначеними категоріями осіб або було завдано значної шкоди. Антикорупційні суди розглядатимуть справи за ст. 262 КК України (викрадення, привласнення вогнепальної зброї), які взагалі непідвідомчі НАБУ.

Разом з тим, ціла низка справ, що розслідуються НАБУ, будуть непідсудні антикорупційному суду. Наприклад, за ст. 209 КК (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом) або за ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації).

2. Антикорупційні суди не лише здійснюватимуть розгляд цілої низки справ, належних до підслідності органів Національної поліції, а й здійснюватимуть нагляд за додержанням законів при досудовому розслідуванні (інститут слідчих суддів). Законопроектом визначено, що всі клопотання про застосування запобіжних заходів щодо всіх категорій справ, які належать до підслідності антикорупційного суду (наприклад, розкрадання, стосовно якого можуть бути сотні кримінальних справ, або викрадення вогнепальної зброї) також будуть подаватися до антикорупційного суду.

Фактично, антикорупційний суд внаслідок визначення такої підсудності, буде завалений справами, клопотаннями та скаргами, що унеможливить його нормальну роботу.

3. Законопроект фактично не передбачає спеціальних конкурсних процедур відбору до антикорупційного суду. Визначено, що застосовуються загальні положення про конкурсний добір, передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» з врахуванням окремих особливостей. Такою особливістю, наприклад, є пряма трансляція кваліфікаційних випробувань. Але якщо конкурсний відбір буде здійснюватися лише у формі письмового тестування (без закріплення необхідності проведення співбесіди як обов’язкового етапу), така пряма трансляція втрачає сенс.

Конкурсний відбір здійснюватиме Вища кваліфікаційна комісія суддів, а не спеціально створена конкурсна комісія.

4. Значення Громадської ради міжнародних експертів є мінімізованим. Їх функція є аналогічною до функції Громадської ради доброчесності, тобто збір інформації про кандидатів. Але їх рішення може бути змінено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії.

Тобто, замість наданням міжнародним експертам вирішальної ролі у процесі добору кандидатів (такі експерти мали б входити до складу конкурсної комісії, що здійснювала б безпосередній відбір), їм було надано дорадчі функції. Окрім того, члени Громадської ради міжнародних експертів призначаються та звільняються Вищою кваліфікаційною комісією.

Передбачені законопроектом норми фактично зроблять добір до антикорупційного суду аналогічним до добору до Верховного Суду, коли була затверджена значна кількість кандидатів з негативними висновками Громадської ради доброчесності.

5. Дисциплінарне провадження щодо суддів антикорупційного суду буде здійснюватися у загальному порядку, тобто Вищою радою правосуддя. Оскільки одним із дисциплінарних стягнень є звільнення судді із посади, це може перетворитися на інструмент тиску на суддів. Законопроектом мали б бути передбачені особливості дисциплінарного провадження щодо суддів антикорупційного суду та особливий порядок звільнення з посади. Наприклад, шляхом встановлення необхідності надання згоди органом самоврядування суддів антикорупційного суду на дисциплінарне провадження.

Таким чином, законопроект не передбачає жодного особливого порядку дисциплінарного провадження та звільнення з посади як однієї з ключових гарантій незалежності суддів.

6. Кваліфікаційна вимога до кандидатів на посаду судді щодо значного досвіду здійснення професійної діяльності із протидії корупції в міжнародних організаціях чи міжнародних судових установах та володіння знаннями і практичними навичками застосування сучасних антикорупційних стандартів є нечіткою та допускає дискрецію при кваліфікаційному оцінюванні, створює можливості для «відсіву» незручних для влади кандидатів.

Окрім того, така кваліфікаційна вимога в поєднанні, наприклад, з вимогою наявності 5-річного досвіду на посаді судді, значно звужує коло претендентів. Навряд чи легко буде знайти велику кількість осіб, які пропрацювали 5 років в Україні на посаді судді й одночасно мають досвід роботи в міжнародних організаціях чи міжнародних судових установах. Тобто, такі кваліфікаційні вимоги можуть значно затягнути процес формування суду.

7. Кількість суддів антикорупційного суду має визначити Державна судова адміністрація протягом місяця з дня набрання чинності законом. З огляду на встановлену підсудність, кількість суддів має бути досить великою. Водночас, законопроектом визначено, що антикорупційний суд починає роботу після обрання 2/3 складу. Процес обрання 2/3 складу суду, визначеного Державною судовою адміністрацією, може значно відтермінувати момент початку роботи суду.

8. Законопроект не передбачає підвищеного розміру винагороди для суддів антикорупційного суду.

9. Законопроектом взагалі не визначена процедура зайняття посади голови антикорупційного суду та голови апеляційної палати.

10. Законопроектом передбачена можливість передачі справ, підслідних антикорупційному суду, з антикорупційного суду до апеляційного суду, що поширює свою юрисдикцію на місто Київ (у випадку неможливості утворити палату в антикорупційному суді). Така ситуація може бути штучно створена з метою передачі певної справи «в ручному режимі» до іншого суду (наприклад, шляхом використання відводів суддям).

З огляду на вищевикладене, можна констатувати, що проект містить ряд критичних протиріч рекомендаціям Венеційської комісії та не містить реальних механізмів гарантії добору незалежних та доброчесних кандидатів на посаду суддів. Закладені можливості передачі справ фактично є запобіжником для влади для захисту «своїх»! На даному етапі принциповим є отримання ще на стадії першого читання концептуальних змін щодо зазначених моментів, в іншому випадку ми отримаємо чергове розчарування.

Олена Сотник

Самопоміч